Як відомо, Верґілій написав свою славнозвісну «Енеїду» за ініціати­вою Августа. Він бажав у найурочистішій формі прославити імперію Августа, бо був її щирим прибічником. Грандіозне зростання Римської імперії потребувало для себе як історичного, так і ідеологічного підґрун­тя. Але самих історичних фактів у подібних випадках буває замало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому й полягає, щоб звичайну історію перетворити на диво. Таким міфологічним обґрунту­ванням усієї римської історії й є та концепція, яку використав Верґілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а лише свого роду реформато­ром, а головне — її талановитим виразником. Мотив прибуття Енея до Італії зустрічається ще у грецького лірика VI ст. до н. е. Стесихора. Римські епіки та історики теж не відставали в цьому від греків, і майже кожний із них віддавав данину цій легенді.

Основними джерелами міфів, з яких черпав сюжети Верґілій, воче­видь були перш за все «Іліада» й «Одіссея» Гомера, а також давньо­грецький кіклічний епос, зокрема троянський цикл, що примикав до «Іліади» й «Одіссеї». Нема сумніву, що Верґілій наслідував саме Гомера, він запозичує масу окремих слів, виразів і навіть цілих епізодів, відрізняю­чись від його простоти величезною психологічною складністю та нервоз­ністю. Першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одіссеї», другу ж — «Іліади».

Звернемося до головного героя поеми — Енея. Уже в «Іліаді» Гомера, а також в його гімнах до Афродіти Еней — виходець однієї з гілок троян­ського роду й найвідважніший воїн після Гектора, син троянця Анхіса

й Венери (Афродіти). Міф про Енея був відомий римлянам вже близько 500 р. до Р. Х. від етрусків. У V ст. він згадується в грецькій літературі як засновник Риму. Пізніше, виходячи з хронології, між діяннями Енея та заснуванням Риму було включено період правління династії албанських царів. Еней вважався міфічним родоначальником римлян, які у зв’язку з цим іноді звалися енеадами, зокрема, рід Юліїв, що бере свою назву від імені сина Енея Юла.

Але прослідкуємо за сюжетом, як саме міфи та легенди переплелися в тісній канві подій поеми.

Перші шість пісень поеми присвячені подорожуванням Енея від Трої до Італії, подальші шість — війнам Енея в Італії з місцевими племенами.

Перша пісня розповідає нам про морську бурю та переслідування Енея Юноною, яка є заступницею Дідони, а за римською міфологією, богинею шлюбу, материнства і жінок взагалі. Але Еней під захистом іншої богині — Венери, своєї матері. Прибувши до Карфагена, Еней зустрічає її цари­цю — Дідону. Її образ, характер, поведінку Верґілій будує, керуючись різ­ними міфами про цей персонаж. За римською міфологією, вона — цари­ця, засновниця Карфагена, дочка царя Бона, вдова жерця Геракла Акербаса, якого вбив брат Дідони Пігмаліон, щоб захопити його багатства. За міфа­ми, Дідона, захопивши скарби, зі своїми супутниками втекла до Африки й зупинилася коло фінікійської колонії Утіка. Місцевий берберський цар Ярба пожалував їй трохи землі — скільки займе шкура вола. Хитра Дідона, порізавши цю шкуру на вузькі смужки, обклала ними значний шматок землі й заснувала місто-фортецю Карфаген. Цитадель міста так і називалась: Бірса («шкура»).

Але повернімося до Енея. Дідона влаштувала бенкет, і на ньому Еней розповідає про загибель Трої. У його розповіді Верґілій поєднав легенди про дерев’яного коня, якого ахейці залишили біля воріт Трої з найкра­щими воїнами всередині, і про грецького шпигуна Синона, і про Лаокоо-на, якого вбили змії. Верґілій дуже вдало опрацював ці міфи, детально вималював події.

Тікаючи з Трої разом із сином та дружиною, Еней рятує свого хворо­го батька Анхіса. Тут Верґілій узяв міф про володарів зарданів, онука Ас-сарана, брат якого Ід був дідом троянського царя Пріама. Під чарами Зевса Афродіта закохалася в красеня Анхіса, від якого й народила нашого ге­роя Енея. За те, що Анхіс розповів людям про кохання богині, він був уражений ударом блискавки й паралізований. Тому й не дивно, що Еней виніс його з палаючої Трої на спині.

Славнозвісним є епізод зустрічі Енея з Сивіллою та відвідання ними загробного світу. Приїхавши до Італії, Еней зустрічає в храмі Аполлона в Кумах Сивіллу. У грецькій міфології це — пророчиця, що в екстазі пе­редбачає майбутнє (особливо нещастя). Первісно Сивілла (Сибілла) — власне ім’я однієї з провидиць. За традицією, першою Сивіллою, від якої отримали своє ім’я всі інші, була троянка, дочка Дардана й Несо.

Еней разом із Сивіллою спускаються до підземного царства, щоб дізна­тися від померлого Анхіса пророцтво про майбутнє. Підземний світ у Ве-рґілія зображений дуже детально. Тут переплітаються грецькі й римські міфи, легенди, а особливо їхні персонажі — різноманітні міфічні чудовись­ка, такі як Цербер, Титани, кентаври та інші. В Аїді ми бачимо пекельні ріки, через які душі померлих перевозить міфічний Харон.

Зображення Верґілієм пекла настільки образне, яскраве, цілісне, що захоплювало багатьох літературних митців різних епох. Одним із найяс­кравіших прикладів наслідування цього епізоду є пекло в «Божественній комедії» Данте, який у свої провідники вибрав саме Верґілія.

«Енеїда» не була закінчена Верґілієм, у ній немає зображення тих подій, що трапилися після війни троянців і рутулів.

Уся міфологія, однак, не подана в «Енеїді» повністю, бо заснування Риму віднесено до майбутнього й подаються тільки пророцтва.

Верґілій використав увесь арсенал греко-римської міфології, щоб ство­рити пишні шати для нової влади. Але його безсумнівний талант зробив твір безсмертним, про що свідчать численні його наслідування, перекла­ди, переспіви, незгасаючий інтерес до його творчості безмежної кількості шанувальників, бо він зробив дуже вагомий внесок як в античну, так і у світову літературу.