Тема природи традиційна в російській літературі. Чимало поетів при­святили свої твори її красі, поділились роздумами, що навіяли її картини. Але голос Сергія Єсеніна не тільки не губиться серед багатьох творів на цю тему, але й виділяється в цьому хорі своєю самобутністю, його впізнаєш відра­зу, він зрозумілий і дуже близький. Мабуть, жоден із російських поетів XX століття не користувався і не користується популярністю такого широ­кого кола читачів, таких різних за віком, освітою, життєвим досвідом. Сек­рет його популярності, напевне, в тому, що поету вдалося відтворити націо­нальне сприйняття світу, або, як кажуть сьогодні, російський менталітет.

Картини природи у його поезіях зворушують і зачаровують читача. Він ніби висловлює те, що відчуває, але не може висловити читач. І ра­зом із поетом його читачі переживають почуття своєї єдності з приро­дою. Лірика природи Єсеніна дуже інтимна: берізка для нього — і сестра, і наречена, і дружина; старий клен — друг, з яким давно не бачилися; навіть його власне волосся — це жито його рідного поля.

Явища природи у поета подібні до людей: вони розмовляють, співчу­вають, засуджують:

Отговорила роща золотая Березовим веселим язиком, И журавли, печально пролетая, Уж не жалеют больше ни о чем. Краса рідного краю, впевнений поет, не в пишності та екзотичності, а в тих почуттях, які вона викликає:

О пашни, пашни, пашни, Коломенская грусть,

На сердце день вчерашний, А в сердце светит Русь.

О край разливов грозньїх И тихих вешних сил, Здесь по заре и звездам Я школу проходил. Поезія Єсеніна напрочуд земна і, разом із тим, космічна. Вона прой­нята й осяяна почуттям любові до всього живого:

Милье березовье чащи!

Ть, земля! И вь, равнин пески!

Перед зтим сонмом уходящих

Я не в силах скрьть моей тоски.

Много дум я в тишине продумал,

Много песен про себя сложил

И на зтой на земле угрюмой

Счастлив тем, что я дьшал и жил. Природа рідного краю дає поету можливість розмірковувати про сенс життя, своє призначення і долю. Він відчуває свою особисту відпові­дальність за все, що його оточує. У природі він черпає сили і натхнення. Читач на все життя запам’ятовує яскраві образи, створені поетом: «кос­тер рябинь красной», «осень — рьжая кобьла», «голубье двери дня», «бельх яблонь дьм», «страна березового ситца», «душа-яблоня», «весен-няя гулкая рань», «кленовая листьев медь».

Тема природи відображає й еволюцію поета, його світогляду. Рання лірика поета захоплює читача гармонійністю світосприйняття, передає закоханість поета в життя, в усе, що його оточує. Коли поет набуває жит­тєвого досвіду, змінюється його сприйняття природи: саме вона, приро­да, символізує світ краси, гармонії, мудрості, а люди, їхні стосунки не­рідко протистоять гармонії природи:

Знать, у нас у всех такая участь, И, пожалуй, всякого спроси — Радуясь, свирепствуя и мучась, Хорошо живется на Руси.

Свет лунь, таинственньй и длинньй,

Плачут вербь, шепчут тополя.

Но никто под окрик журавлиньй

Не разлюбит отчие поля. Далі ця тема набуває справжнього філософського змісту, поет замис­люється над такими проблемами, як прогрес і природа, сучасність на тлі історії, вічне і минаюче.

Поезія Єсеніна близька і зрозуміла не тільки російським читачам. Вона розкриває багатий духовний світ поета, його закоханість у природу рідно­го краю, передає найтонші переживання, різноманітні відтінки почуттів.