План

I. Історична місія людини на землі — творити добро, жити за закона­ми людської моралі.

II. Утвердження в поезії В. Симоненка неповторності людської осо­бистості.

1. «Усмішка твоя — єдина…».

2. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі інші ходитимуть люди…».

3. «Сьогодні усе для тебе…».

4. «І жити спішити треба…».

5. Простота й задушевність вірша «Ти знаєш, що ти — людина?», особливості його композиції та художніх засобів.

6. «Праця людини — окраса і слава, праця людини — безсмертя її!» («Безсмертні предки» В. Симоненка).

7. «Можна жить, а можна існувати, можна думать — можна пов­торять. Та не можуть душу зігрівати ті, що не палають, не го­рять!» («Можна» В. Симоненка).

8. «Було і буде так у всі часи: любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси». («Любов» В. Симоненка).

9. «Та хай ніколи смуток не поборе нестримної любові до жит­тя». («Ви плачете?.. » В. Симоненка).

III. Любов до людини, до рідної землі — головна прикмета поета В. Симоненка.