Наука як форма пізнавальної діяльності має специфічні риси. Якщо мистецтво осягає світ через художні образи, релігія – через одкровення, то наука вирішує це завдання через абстракцію, ідеалізацію, втілену в наукових поняттях.

Поняття – це форма мислення, що відображає предмети в їх істотних ознаках. Наукове поняття – це форма мислення, що відображає не реальні предмети, а сконструйовані вченим абстракції, необхідні для виявлення істотних і закономірних зв’язків дійсності.

Особливістю понять гуманітарних дисциплін є те, що якщо в точних дисциплінах, таких як математика, фізика, астрономія, хімія тощо, вони визначаються точно, то окремі поняття гуманітарних наук і суспільно-наукових текстів можуть розміщуватися на декількох сторінках. Це пояснюється тим, що, наприклад, соціологічна наука відображає специфіку суспільства і соціальних явищ, дослідження яких пов’язане не тільки з розумінням, поясненням, але й з чуттєвим осягненням. Таке саме пояснення може бути застосоване і до філології, релігієзнавства, політології і, звичайно ж, психології, тому що вона просто немислима без чуттєвого сприйняття.

Вивчення понятійного апарату науки не зводиться до рутинного завчання визначень, тому що вивчення понятійного апарату гуманітарних дисциплін дає змогу:

– розвивати навички наукового мислення;

– домагатися глибокого і якісного засвоєння навчального матеріалу;

– активізувати пізнавальну діяльність студентів;

– надавати процесу навчання творчого характеру.

Таким чином, результатом вивчення наукових понять є не тільки знання визначення і його пояснення, а й аналіз зв’язків різних понять та їх відносин між собою. Для аналізу зв’язків понять як основного методичного прийому можуть бути використані структурно-логічні схеми. Головна перевага структурно-логічних схем – наочність. Вони спрощують запам’ятовування і засвоєння навчального матеріалу.

Кожне поняття, використовуване при викладанні соціології, має свою історію, інколи складну і заплутану. Викладачу бажано розповісти, звідки виникло те чи інше наукове поняття: з повсякденного життя, інших мов чи давньої історії. А також із зацікавленням сприймається розповідь про те, хто з учених вперше ввів поняття у науковий обіг. Іноді при цьому розповідається про самого вченого, наводяться цікаві біографічні дані, показується як він дійшов до відкриття якого-небудь феномену і чому так чи інакше назвав певне поняття. Такі заняття збагачують знання студентів, суху мову роблять образною, створюють довірчу атмосферу при викладі лекції, вимальовують іноді нудний матеріал живими картинками з життя видатних учених чи політичних діячів.

Виникнення наукових термінів часто буває пов’язане із запозиченнями з іноземних мов. У будь-якій науці, і, насамперед, соціології, потрібно простежити, чому саме так було названо певне наукове поняття, що означає це слово в перекладі українською мовою. Наприклад, російське слово “руководитель” походить від двох старослов’янських слів: “рука” і “водити”. Здавалося б, у буквальному перекладі “руководитель” означає “водити руками”, однак це не так. У старослов’янській мові слово “рука” означає: “кисть руки, коли пальці зібрані в кулак”. Практично слово “руководитель” означає: зібрати всіх разом і потім вести за собою. Слово “керівник” не використовується як наукове поняття в інших мовах, а натомість послуговуються синонімами: “менеджер”, “керівник”.

Крім того, сучасна ситуація ставить перед ученими України завдання розвитку й удосконалення української термінології з багатьох наук, тому що в минулому, за радянських часів, в Україні багато підручників, як з природознавчих, так і з гуманітарних дисциплін, видавалися тільки російською мовою, і багато наукових понять ще й дотепер не мають українських відповідників.

Під час роботи з понятійним апаратом потрібно пам’ятати, що, вивчаючи людину, соціальне суспільство, багато наук, такі як філософія, психологія, соціальна психологія, соціологія й інші, використовують ті самі поняття. Однак специфіка кожної науки накладає відбиток на їх зміст, що необхідно педагогу використовувати і враховувати при роботі з понятійним апаратом.

Таким чином, при підготовці і компонуванні змісту наукової лекції викладачу необхідно користуватися універсальними вимогами, щоб лекція мала науковий характер і дійсно служила засобом передачі в усній формі наукових знань від учителя до учня. Ці вимоги відповідають традиційній формі підготовки і читання лекції, стосуються її змісту і їх не можна порушувати, вони непорушні і є загальними для вищої школи.

Отже, нетрадиційний виклад навчальної лекції передбачає: використання есе, міфів і легенд, казок і сказань (билин), прислів’їв і приказок, притч, образних порівнянь, гумору, прикладів з художніх творів, а також незвичайне трактування понятійного апарату.

Нетрадиційне читання лекції робить її легко засвоюваною, наочною, образною і незабутньою. Вона частіше несе в собі заряд сократівської бесіди і скорочує соціальну дистанцію між учителем і учнем, робить їх ближчими і зрозумілими один одному.

Іноді при читанні лекції корисно використовувати образні порівняння, наприклад, якщо її тема пов’язана із соціальним контролем, то можна навести такий приклад.

У Франції є оригінальні ваги, на яких вимірюється вага людини. До 100 кг ця вага позначається, а якщо людина важить більше ніж 100 кг, то вага вже не позначається, а включається музика. Симфонічний оркестр грає “Похоронний марш” Шопена. Це означає, що людина має обов’язково замислитися над проблемою зменшення ваги, тому що інакше “за нею навіть музика плаче”.

Такі ваги нагадують нам соціальний контроль, коли порушення соціальних норм призводить до застосування соціальних санкцій. І далі викладач розвиває тему лекції.

Говорячи про безглуздість праці, ми часто порівнюємо її з працею царя Сізіфа, який “намагається перехитрити смерть”.

З того часу він виконує безглузду роботу: котить на гору важке каміння [84, с. 84], а коли майже викотить його на вершину гори, то воно одразу ж скочується донизу і йому знову доводиться робити те саме.

Злу людину часто порівнюють з міфічним образом Медузи Горгони, у якої замість волосся були змії. В природі немає такого чудовиська, але образне порівняння пережило століття. Таких порівнянь можна навести велику кількість.

Нетрадиційним методом викладу навчальних дисциплін можна вважати і використання лектором прислів’їв і приказок, що є душею народу і характеризують його менталітет. Так, при викладанні курсу “Соціологія міжнаціональних відносин” бажано навести ряд прислів’їв, що розкривають характер, традиції, побут різних національностей, зокрема тих, що населяють Україну. Такий матеріал може добре запам’ятатися. Наприклад, характеризуючи українців як націю, можна відзначити гостинність народу, підкресливши це прислів’ям: “Гість у дворі – хліб-сіль на столі”.

Досвідчений лектор знає, що аудиторія слухає його уважно тільки 20-25 хвилин, а потім увага розсіюється. Щоб постійно підтримувати пожвавлений інтерес до лекції, бажано використовувати гумор чи цікаві вирази. Так, при викладанні соціології управління та при розкритті труднощів роботи керівника можна розповісти притчу про ворону і зайця.

“Біжить лісом заєць і бачить: на високій сосні сидить ворона.

– Що ти робиш? – запитує заєць.

– Нічого не роблю, – відповідає ворона.

– От і добре, – подумав заєць, – і я теж нічого робити не буду. Сів заєць під дерево і задрімав. Пробігав повз нього вовк, побачив зайця, який спав, узяв і з’їв його. Подивилася на це ворона і говорить: “Ех, ти, щоб нічого не робити, треба високо сидіти!”.

Багатьом людям, які поверхово знають управлінську працю, здається, що керівник нічого не робить. Однак це не так. Більше того, керівник повинен мати певні особистісні якості, він багато чого має знати і вміти.

А далі лектор викладає навчальний матеріал, де висвітлює проблему застосування професійної майстерності сучасного керівника. Лектор змушує аудиторію задуматися про труднощі управлінської праці, тому що його діяльність складається з двох факторів: 1) управління технологічне, технічне; 2) соціальне управління людьми, колективом. Головним об’єктом в управлінні є людина зі своїми потребами, інтересами, цілісними орієнтирами, психологічними установками. Від керівника як від суб’єкта управління залежить не тільки успіх організації в цілому, а й соціально-психологічний клімат, настрій колективу, його спрацьованість, згуртованість, працездатність і навіть загальне самопочуття людей, втягнутих у трудовий процес.

При вивченні курсу “Методи викладання соціології”, розкриваючи проблему взаємодії і відносин учителя й учня, можна розповісти необразливий анекдот, що легко запам’ятовується:

“Викладач інтернату для розумово відсталих дітей, Марія Павлівна, готуючи дитину Петра Іванова до вступу у перший клас, спочатку ніяк не могла передати йому потрібні знання. На жодне запитання комісії, що відбирала дітей для навчання в школі, Петро Іванов відповісти не зміг.

– Як тебе звуть?

– Не знаю.

– У якій країні ти живеш?

– Не знаю.

– Скільки тобі років?

– Не знаю.

– Ну, так от що, Маріє Павлівно, Ви будете особисто готувати Петра Іванова до першого класу і відповідати за це. Через рік ми з Вас спитаємо за його підготовку, – заявили члени комісії.

Минув рік. Знову приїхала комісія. Викликають Марію Павлівну та Петра Іванова, якому ставлять запитання:

– Як тебе звуть?

– Петя Іванов, – жваво відповідає хлопчик.

– У якій країні ти живеш?

– В Україні.

– Скільки тобі років?

– Сім.

– Маріє Павлівно, як Вам це вдалося? – запитують члени комісії.

– Не знаю, – відповідає Марія Павлівна, тупо дивлячись у підлогу.”

Потім викладач наводить формулу взаємодії вчителя й учня, що раніше використовувалася в колишньому СРСР і розглядалася як однобічний процес: 8 О, де вчитель – 8 (суб’єкт), а учень -О (об’єкт). Однак це не так. Правильною формулою для позначення взаємовпливу вчителя (суб’єкта) і учня (об’єкта) буде: 8 <- О, де наявний зворотний зв’язок – вплив об’єкта на суб’єкт. Ось чому в учительки Марії Павлівни після року тісного спілкування з учнем Петром Івановим стали явно проглядатися ознаки дебілізму.