Останнім часом у засобах масової інформації на різних науково-практичних і науково-теоретичних конференціях, присвячених розвитку вищої освіти, дискутуються проблеми заочної і дистанційної освіти. Багато хто вважає, що заочна освіта давно себе віджила і пропонує замінити її на дистанційне навчання. Проте у цієї форми навчання багато і супротивників, насамперед тому, що дистанційне навчання не може забезпечити безпосереднє спілкування вчителя з учнем.

Але, незважаючи на суперечливу громадську думку щодо дистанційного навчання, у Києві вже склався ряд цікавих колективів, що працюють над цією проблемою. Серед них Академія державного управління при Президентові України, Інститут заочної і дистанційної освіти при Національному авіаційному університеті (ІЗДО НАУ), Український центр дистанційної освіти при КПІ, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Києво-Могилянська академія. У цих колективах активно йде робота з практичної реалізації дистанційних методів навчання, упровадження модульної системи освіти, створення електронних бібліотек. Активно працюють у цьому напрямі вищі навчальні заклади Харкова, Донецька, Одеси, Львова [133, с. 12].

У ІЗДО НАУ пішли не від нагромадження техніки і створення одного – двох електронних курсів, а спробували побачити весь процес навчання в цілому, розробивши підручник програми бакалаврату за десятьма напрямами. Тут є досвід створення моделей, застосування яких підтверджує, що це найбільш правильний шлях засвоєння студентами конкретного обсягу матеріалу й одержання заданої якості знань. У модульних курсах чітко відпрацьовані ключові питання: що фахівець повинен знати, уміти, яке практичне застосування можуть мати отримані знання. Дистанційна форма навчання має ряд переваг:

– забезпечує неперевершену швидкість відновлення знань, що отримуються зі світових інформаційних ресурсів;

– вона дає змогу без обмежень розширити аудиторію викладача, ігноруючи при цьому географічні кордони;

– ця форма освіти дає можливість навчати молодь сільської місцевості й інших регіонів без відриву від виробництва або з відривом на незначний період;

– вона максимально наближена до специфічних потреб інвалідів при одержанні ними освіти.

Найбільш ефективною формою дистанційного навчання є не розміщення в електронній мережі підручника чи спеціального підготовчого лекційного курсу, а забезпечення принципу взаємодії викладача і того, кого навчають, у рамках інтерактивних (он-лайнових) курсів, що сьогодні широко розробляються і застосовуються зарубіжними університетами. Наприклад, у Техаському університеті, де було проведено спеціальне дослідження для порівняння ефективності інтерактивного навчання (он-лайнового) і традиційного лекційного, виявилося, що “ті, кого навчають, згідно з он-лайновою методикою показали не тільки глибокі знання, але й виявили себе більш творчими людьми” [133, с. 12].

За даними Всесвітнього банку, тільки в США функціонує понад 3 тис. навчальних закладів, що спеціалізуються на професійному навчанні в діалоговому режимі. У 33 штатах США створені віртуальні університети, 85% усіх місцевих коледжів пропонують дистанційні курси в режимі он-лайн. Віртуальний університет ім. Монтеррея (Мексика) пропонує 15 програм підготовки магістрів за допомогою системи телеконференцій та Інтернету. Ці програми охоплюють 50 тис. студентів Латинської Америки. У Південній Кореї нараховується 50 віртуальних університетів, що пропонують 66 програм підготовки бакалаврів і охоплюють навчанням 14550 студентів свого регіону. Кілька сотень дистанційних програм пропонують різні університети Європи, активно починає діяти в цій сфері Росія [63, с. 17].

“Ясно одне: дистанційне навчання – це адаптована до умов новітніх інформаційних технологій заочна форма одержання освіти, яка гарантує значно вищий рівень одержання знань” [151, с. 12].

В Україні дистанційне навчання визначене як окрема форма в Законі України “Про вищу освіту”, розроблена і затверджена Кабінетом Міністрів України “Концепція розвитку дистанційного навчання в Україні”, передбачена програма розвитку цієї нової форми.

Дистанційне навчання поставило перед вищою школою ряд серйозних проблем, що стосуються педагогіки, методики адміністративного управління і фінансування, забезпечення якості навчання, розробки багатьох нормативних документів, уведення відповідних навчальних планів, розрахунків навантаження викладачів, захисту інтелектуальної власності, авторських прав на електронні навчальні курси тощо.

Найбільш важливі аспекти дистанційного навчання, виділені академіком НАНУ, ректором Національного технічного університету України “КПІ” М. Згуровським, такі:

1. Навчальні програми мають забезпечувати студентів базовими знаннями і навичками, необхідними для розвитку всіх навчальних можливостей і потреб обновляти свої знання.

2. Навчальні заклади мають пропонувати ширший вибір програм для моделей з різними мотиваціями і цілями, що враховували б зменшення кількості населення України (незалежно від віку, статі), що бажає змінити професію, отримати другу освіту, підвищити свій професійний рівень і кваліфікацію за рахунок короткострокового навчання.

3. Необхідно виробити ефективні механізми взаємодії з ринком праці: налагодити постійну систему моніторингу роботи випускників з місцевим працевлаштуванням, проводити регулярні консультації з роботодавцями і випускниками і за їх результатами здійснити корекцію навчальних програм.

4. Потрібні надійні, прозорі і зрозумілі процедури оцінювання якості дистанційного навчання, що відрізняються від традиційних. Оцінювати слід не стільки матеріальну базу, професорсько-викладацький склад, методичне забезпечення, тому що в умовах віртуальних університетів ці показники втрачають свій звичайний зміст, скільки кваліфікацію, здібності і знання випускників.

5. Зменшується дистанція між фундаментальними і прикладними дослідженнями. Нові сфери знань вимагають інтеграції ряду дисциплін, що вважалися раніше самостійними і не пов’язаними між собою, у результаті чого виникають міждисциплінарні і мультидисциплінарні програми навчання. Нові форми генерування знань вимагають реконструкції університетських кафедр і факультетів, реорганізації наукових досліджень і підготовки спеціалістів, орієнтованих на вирішення складних міжнародних проблем.

6. Одночасне використання мультимедійних засобів, комп’ютерів та Інтернету дає змогу зробити процес навчання більш інтенсивним та інтерактивним [63, с. 17].

До цього можна ще додати присвоєння дистанційному навчанню самостійного офіційного статусу.

В ядерній фізиці є виразний термін “період напіврозпаду”. Стосовно освіти період напіврозпаду шкільних знань орієнтовно становить 20 років, інститутських – десять, спеціальні інженерні знання знецінюються наполовину за три роки, а в обміні телекомунікацією половина знань старіють чи втрачаються вже через рік [133, с. 12]. Ось чому свідомість системи безупинного навчання і перепідготовки кадрів набуває особливого значення.

Розуміння бакалаврами необхідності подальшого підвищення своєї освіти виявляється в тому, що більшість із них продовжують навчання на спеціаліста чи магістра. Дещо старше покоління найчастіше вступає на факультети підготовки і перепідготовки, що діють при більшості вищих навчальних закладів України. Людині з вищою освітою в умовах ринкової економіки часом необхідне одержання другої спеціальності чи підвищення кваліфікації через систему підготовки або перепідготовки кадрів. Економісти прагнуть одержати юридичну освіту, інженери переучуються на бухгалтерів і аудиторів, опановуючи спеціалізацію “Фінанси і кредит”, педагоги одержують знання спеціальних працівників і стають держслужбовцями, психологи здобувають спеціальність соціолога чи педагога. І таких прикладів можна навести чимало.

Займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів не тільки ВНЗ України, а й великі підприємства. Так, при Запорізькому ВАТ “Мотор Січ” створене управління підготовки й перепідготовки кадрів, де навчаються не тільки ті, хто влаштувався на роботу, але й ті, хто вже працює на підприємстві (фахівці, керівний склад заводу).

Система корпоративної підготовки і перепідготовки кадрів у великих фірмах здійснюється за кордоном. Наприклад, у Дойче Телекомі кожен співробітник раз на рік протягом 5-7 днів підвищує свою кваліфікацію. Керівний склад, що найчастіше збирається для ознайомлення із найостаннішими новинками з технічних проблем і управління, навчається в спеціально створеній для них корпоративній академії. Дойче Телеком на підготовку і перепідготовку кадрів витрачає 1 млрд марок щорічно [133, с. 12].

Для здійснення безпреревного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів особливе значення має методологія: “Розумним людям, які вміють працювати, мають великий досвід і багаті спостереження, треба пояснити не рецепти, а принципи. Роз’ясняти не як робити (питання тактики), а що робити (питання стратегії), і якщо тут підходить слово “просвітительство”, то просвіщати в першу чергу в методології, а не в методиці” [133, с. 12].

Одним з нових підходів до освіти є істотне скорочення наявності державних структур у сфері освіти, оскільки “державне управління” залишає мало місця для гнучкості, настільки необхідної для ефективного навчання” [37, с. 12]. В Україні з дня проголошення незалежності виникло чимало нових вищих навчальних закладів, у тому числі й недержавної форми власності, яких налічується понад 120, і їх кількість з кожним роком зростає [187, с. 34-35]. А всього в Україні нараховують близько 1 млн 640 тис. студентів. Більшість вищих навчальних закладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України, крім військових, релігійних і деяких інших. Фінансуються вони державою частково через бюджет, але останнім часом намітилася тенденція до переведення вищих навчальних закладів на утримання за рахунок місцевих бюджетів [187, с. 34-35].

З’явилися в Україні як комерційні вузи, так і приватні школи, коледжі, ліцеї. На відміну від державних навчальних закладів, їх особливістю є те, що на кожного викладача в них припадає невелика кількість учнів і студентів. Це більше відповідає східній школі, де в кожного вчителя мала кількість учнів, що поліпшує їх взаєморозуміння. У цілому виграє весь освітній процес.

Тенденція в державних навчальних закладах до зростання кількості студентів на кожного викладача (раніше було 9 осіб, а зараз цей норматив сягнув 13) не є позитивною, тому що в цих умовах педагог не може досконально вивчити ввірених йому студентів, виявити особистісні характеристики і розвивати їх у потрібному напрямі. Крім того, вища школа, виходячи з вимог часу, має забезпечити безперервність виховання особистості учня, а при такому навантаженні на педагога вузу виховний процес стає проблемним.

Приватні школи, гімназії, ліцеї, ВНЗ – не данина моді, а скоріше закономірність економічних реформ України. Варто очікувати, що їх кількість і надалі буде зростати.

На сьогодні всі вищі навчальні заклади, незалежно від форм власності, розробили Статути, що регламентують їх діяльність. У багатьох ВНЗ України змінилася структура. Так, наприклад, Запорізький національний технічний університет складається з 5 інститутів: машинобудівного, фізико-технічного, інформатики і радіоелектроніки, економіко-гуманітарного й інституту безперервної освіти, а також кафедри військової підготовки, що охоплює всі факультети університету, Токмацького технічного технікуму, науково-дослідної частини, центру інформаційних технологій, адміністративно-господарської частини, різних відділів і служб університету, структурних підрозділів соціального забезпечення.

Тільки з переліку структури Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ) видно, що вона є багатофактор-ною, а якщо врахувати, що одночасно в університеті навчається більше ніж 9 тис. студентів, то стає зрозуміло, що управляти навчальним процесом – справа далеко не проста.

Аналізуючи процес праці, Ф. Егельс писав, що складна праця робить більшу вартість, ніж проста, тому в умовах, коли відтворення складної робочої сили здійснюється за рахунок самого працівника чи його сім’ї, вона має оплачуватися вище ніж проста (звичайна). В умовах колишнього СРСР, коли частину витрат (безкоштовна вища освіта) на відтворення складної робочої сили брало на себе суспільство, і важка, і легка праця оплачувалися практично однаково. Така зрівнялівка в оплаті праці призвела до серйозних негативних наслідків, що виявились в ослабленні раціональної сторони при здобутті вищої освіти, зниженні активності й творчості представників розумової праці і навіть відпливі їх за кордон.

На сьогодні в умовах ринкових відносин, коли вища освіта є платною, а праця фахівців досить високо оцінюється на ринку праці, змінилося на краще і ставлення до вищої освіти, що зумовило зростання кількості студентської молоді. Цей позитивний фактор сучасної країни потрібно закріпити в майбутньому, тому що підготовка висококваліфікованих фахівців збільшить “людський капітал” суспільства, який дасть змогу вивести країну з глибокої економічної кризи і буде сприяти її розвитку до рівня передових розвинутих країн світу.

Пожвавлення вітчизняного виробництва валового продукту, збільшення кількості робочих місць – перші ознаки оздоровлення економіки України. Цей успіх варто закріпити.