Більше ста варіантів образа Дон Жуана знає світове мистецтво. Найбільші майстри, геніальні поети, композитори, художники брали участь у створенні блискучої галереї портретів палкого, безтурботного іспанця, підкорювача й спокусника жіночих сердець. У них різні особи, але одне ім’я – знамените, що стало загальним ім’я Дон Жуан. Серед них відвертий цинік, ошуканець, лиходій-ґвалтівник Дон Хуан Тирсо де Моліна, прототип всіх майбутніх Дон Жуанов, Серед них жіночно прекрасний, дпростодушний, палкий герой поеми Байрона «Дон Жуан», завжди закоханий у красу, завжди готовий відгукнутися на любов жінки; безтурботний гуляка, марнотратник життя, дерзостно сильний і красномовний звабник – пушкінський Дон Жуан, серед них і герой драми Лесі Українки Дон Жуан, скорений жінкою.

Драматург писав комедію квапливо, щоб вивести свою трупу зі стану тимчасової бездіяльності. Він захоплювався привабливою перспективою створити широку картину настільки знайомого йому характеру. Мольєр перший дав образу широке реалістичне узагальнення і якесь філософське осмислення. Недостатньо бачити в комедії Мольєра тільки сатирові на розпусту або тільки сатира на дворянство. Значення її набагато ширше. У комедії два герої – Дон Жуан і його слуга Сганарель. СганаРель аж ніяк не тільки слуга-наперсник, спритний пройдисвіт, шахрай, відданий інтересам хазяїна, як повелося представляти слугу в комедійному театрі із часів Плавта. Сганарель – слуга-філософ, носій народної мудрості, здорового глузду, тверезого відношення до речей. Його філософські дебати з хазяїном повні значення при всієї їх комедійності.

Образ Дон Жуана суперечливий. Дон Жуан сполучить у собі й гарні, і дурні якості. Для драматургії Мольєра це настільки невластиво, що загнало в глухий кут багатьох тлумачів його творчих задумів. Більше того, образ Дон Жуана не статичний, він даний у розвитку, і це також виводить його за рамки театру. Глядач спочатку знайомиться з Дон Жуаном по характеристиці його слуги Сганареля. Він – «найбільший лиходій», він -«собака, чорт, турок, єретик, що не вірує ні в рай, ні в пекло», «перевертень», «епікурейська свиня», «Сарданапал». У чому ж основний порок Дон Жуана? У нього саме «непосидюче» на світі серце; він ветрен, жінколюбний, усе жінки миру здаються йому красунями, кожної він хоче володіти.

Але… «Я кожної видаю пошану й поклоніння, до яких нас зобов’язує природа… будь у мене десять тисяч сердець, я б віддав їх всі», – міркує Дон Жуан. Дон Жуан запалив у багатьох жінках (дена Ельвіра, селянка Шарлотта) полум’яну любов. Їм він клявся у вічній вірності. Чи брехав він? Немає. Коли Дон Жуан говорив про любов, він дійсно любив, говорив цілком щиро й сам вірив кожному своєму слову. Його можна обвинуватити у вітряному самообдуренні, у жорстокій безтурботності до долі іншої людини, але аж ніяк не в навмисному обмані. Пройшли перші захвати, і Дон Жуану вже нудно, його тягнуть інші квіти, а їх так багато на білому світлі! Дон Жуан хоробрий. Хоробрість була завжди шляхетнО. Зачувши в лісі лементи, він поспішає на допомогу потерпілим, ризикуючи життям заради незнайомого йому людини, нападу розбійників. «Мій пан прямо божевільний: кидається в небезпеку без усякої для себе потреби», – добродушно, не без відомого замилування гарчить Сганарель.

У перших чотирьох актах комедії Дон Жуан сміливий і зухвалий, і, що особливо важливо, він відвертий. Але з ним відбулося незвичайне, він раптом переродився: «Я відрікся від всіх своїх оман: я вже не той, що був учора ввечері, і небо раптово зробило в мені зміну, що здивує увесь світ: воно опромінило мою душу, мої очі прозріли, і я з жахом дивлюся тепер на довге осліплення, у якому перебував; і на злочинну безпутність життя, що вів». Батько в сльозах привітає р блудного сина, у захваті й Сганарель.

Але переродження Дон Жуана іншої властивості: він вирішив зло посміятися над людьми, надягти маску Тартюфа й у ній здобути собі їхнє благовоління. «Лицемірство – модний порок», заявляє він. І Дон Жуан став святенником – він став невразливий. І тепер він воістину мерзенний. Сганарель збентежений перетворенням хазяїна: «Пан, що за диявольський тон у вас з’явився! Це гірше всього, що було, і ви мені подобалися більше, яким були раніше».

Тепер Дон Жуан став дійсно негативною особою й може й повинен бути покараний. З’являється традиційна фігура Кам’яного гостя. Грім і блискавка обрушуються на Дон Жуана, разверзаеться земля й поглинає великого грішникО. Але не священним трепетом обійняті глядачі, злякані карою небесної: вони сміються весело й безтурботно. Отже, на кого ж писав сатирові Мольєр? Здається, що образ Дон Жуана став своєрідним доповненням до образа Тартюфа, розкриттям того ж образа в іншому плані. «Дон Жуан» Мольєра викликав і дотепер викликає гарячі суперечки. Існують всілякі тлумачення думок і вчинків героя, тому що він сам був суперечливий.

Перший роман Франсуази Саган “Здраствуй, смуток” був зустрінутий шквалом статей, виступів, бурхливих суперечок. Автор – у той час 19-літня студентка Сьорбони – відразу ж перетворилася в літературну зірку. Звичайно, немаловажну роль зіграла тут і реклама, уміло такий рідкий випадок, як написання добутку високого художнього рівня в настільки юному віці. Але ще сильніше потрясло читачів і критиків те, про що насмілилася розповісти героїня роману Сесіль – дівчина з добропорядної буржуазної сім’ї, що тільки що вийшла із закритого католицького навчального закладу, де вона одержала середню освіту й належне моральне виховання.

Відверто, анітрошки не бентежачись, вона повідала про радості фізичної любові, про те, як прекрасно бути молодий, здорової, любити життя й насолоджуватися нею в обіймах коханця (не нареченого, не чоловіка, а саме коханця). Роман “Здраствуй, смуток” залучає насамперед щирістю тону, свіжістю й гостротою сприйняття миру. Бурхлива радість життя, що випробовує Сесіль, вигадливо й разом з тим органічно сполучається з якимсь глибоким сумом, з почуттям гострої незадоволеності. Ф. Саган підкреслює драматичний, прихований мотив оповідання тим, що виносить у заголовок рядок з ліричного вірша Поля Елюара. Цей же вірш вона ставить епіграфом до роману.

Стан щастя досягається чисто імпульсивним, бездумним існуванням. Сесіль просто й щиро радується південному сонцю, теплому морю, прекрасній природі. Вона почуває себе на зразок цикад, сп’янених спекою й місячним світлом, і знає, що, коли скінчиться літо й вони з батьком повернуться в Париж, вона буде як і раніше вести такий же легкий, нічим не обтяжений спосіб життя, націлений тільки на задоволення, тому що так само легко й просто, ні про що не замислюючись, живе її батько. І от таку зовсім безхмарну ідилію порушує поява Ганни Ларсен – подруги покійної матері Сесіль, що приїхала з явною метою женити на собі безпутного й легковажного вдівця, зробити з нього покірного чоловіка, чималого сім’янина. Це цілком могло вдатися, якби не протидія з боку Сесіль, що спритною інтригою зуміла розбудувати намічений шлюб, що, в остаточному підсумку, привело до загибелі Ганни.

Конфлікт між Сесіль і Ганною становить ядро, головний зміст роману. Ганна, з погляду Сесіль, сковує й принижує її як особистість, не дає їй вільно й імпульсивно розвиватися, за що й покарано. Почуттєва насолода життям здобуло перемогу над розсудливістю, розважливістю й раціоналізмом. Почуття перемогли розум. Але, з іншого боку, той же самий конфлікт поступово здобуває зовсім інше фарбування. Усе виразніше проступає в тексті роману розуміння, що Сесіль захищає бездуховне, егоїстичне, по суті, порожнє існування. Вона відстоює чисто функціональний підхід до людей, при якому людина важлива й коштовний не сам по собі, не в силу своїх особистих якостей, а лише як предмет задоволення. Ганна, навпроти, втілює більше високу культуру почуттів, більше розвинений духовний і моральний початок.

Якщо для Сесіль і її батька любов – усього лише їх власні приємні відчуття від спілкування з мінливими партнерами, то для Ганни – це постійна ніжність, прихильність, потреба в комусь. Сесіль віддає належне людським якостям Ганни, захоплюється її культурою, її достоїнством, її вмінням володіти собою. Вона б навіть полюбила цю жінку, не виявися та на її шляху до задоволень. Але от шлях вільний, перешкода прибрана, а замість радості Сесіль раптом гостро відчула зовсім незнайоме їй почуття й назвала його “смутком”. Вся ця історія з Ганною, її загибель викликали сильне моральне потрясіння в душі героїні. Вона ясно усвідомила цинізм, аморальність того бездумного життя, що вони з батьком ведуть і, мабуть, будуть продовжувати звістки.

Однак мир колишніх, традиційних моральних цінностей, що відстоювала Ганна, представляється Сесіль і всьому її поколінню привабливість, безнадійно застарілим. Виходить, що немає нічого коштовного, заради чого варто жити, трудитися, горіти й надихатися. Сесіль відчуває це настільки гостро, що їй здається, начебто вона заглянула в прірву, у бездонну порожнечу – і здригнулася від жаху, Роман “Здраствуй, смуток” був свого роду блискавицею, сигналом тривоги, викликаним моральним неблагополуччям і торжеством бездуховності в суспільстві.

Першу книгу – роман “Здраствуй, смуток” – Франсуаза Саган написала в дев’ятнадцять років. Роман став бестселером. У пресі з’явилося багато її фотографій. Ф. Саган, справжнє ім’я якої Ф. Куарез, стала самою великою й знаменитою французькою письменницею нашого століття, що виділяється своєю психологічною прозою, головними героями якої є молоді люди, що не знають, як їм жити у світі, що дістався їм у спадщину. Героїнею роману “Здраствуй, смуток” є Сесіль, дочка багатого бізнесмена. Вона з батьком відпочивала на море, у батька – коханка, і Сесіль, щоб їй не було нудно, теж заводить собі коханця. Але приїжджає знайома померлої матері – Ганна Ларсен, і батько ледве на ній не женився.

Сесіль не потрібна була мачуха, і вона робить всі, щоб цього не відбулося. У результаті Ганна, убита горем, їде й попадає в автокатастрофу, внаслідок якої вмирає. Сесіль і її батько, повернувшись у Париж, ведуть свій звичайний спосіб життя, начебто нічого не відбулося. Жити сьогоднішнім днем, ловити момент, не утруждать себе каяттями совісті – девіз Сесіль, але вона сама цьому чомусь не рада.

Ганна – втілення порядності, сковує волю Сесіль і не дає їй розвиватися емоційно, за що вона покарана й гине. Сесіль захищає бездуховну, фізичну насолоду, відстоює функціональний підхід до людей (наскільки людина, з яким вона знайома, може зробити їй приємність). Вона як би заздрить Ганні й нехтує неї, жалує за те, що вона скована мораллю, принципами. Хоча Ганна вважає, що фізична близькість – це щось таємне, існуюче між двома людьми, це ніжність.

Сесіль уважала, що Ганна – перешкода на шляху до насолоди життям. Але коли ця перешкода була прибрана, Сесіль відчула моральне потрясіння, що вона назвала смутком, усвідомила своє з батьком аморальне поводження, але вона іншого поводження не знає. Сесіль почуває незадоволеність, хоча в неї повно грошей і вона може одержати все, що душі завгодно, випробовує безнадійність і розпач. Вона разочаровывается в житті, розуміє, що в неї немає мети, заради чого варто було б жити. Сесіль бачить перед собою безодню, прірвО. Покоління Ф. Саган – люди, що жили в той час, схожі на Сесіль і її батька, такого ж аморального поводження, перебувають у тім же вакуумі. У цій книзі Ф. Саган розповіла про невдачі в любові, про конфлікт між жінкою й чоловіком, про волю вдач.