Соціологічні погляди Михайла Грушевського (1866-1934 pp.) формувалися під впливом класичного позитивізму та соціо­логії О. Конта, Е. Дюркгейма, етнології та психології В. Вундта. Основні питання ” генетичної соціології”: що таке суспіль­ство і завдяки чому воно можливе? У соціологічній концепції розвитку соціальності наявне теоретичне обґрунтування законів трансформації суспільства. Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, Грушевський вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індивідуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зу­мовлює ритм соціальної еволюції. Розвиток суспільства підпорядковується законам соціаль­ного розвитку, тобто внутрішнім зв’язкам, необхідностям, що керують змінами у формах людської спільності. Узяти до уваги всі фактори соціального розвитку неможливо, позаяк усі вони опосередковані свідомим впливом індивідуальної людської волі на суспільний процес. Досить стало діють протягом усієї історії біологічний, психологічний і економічний фактори. На різних етапах суспільної еволюції перевагу може мати один із них, об­межуючи вплив інших. Так, на ранніх етапах еволюції пере­важає біологічний фактор, поки на зміну йому приходить психо­логічний у таких проявах, як мораль, традиції, релігія та ін. Соціологія повинна досліджувати типові для соціального розвитку стани тенденції еволюції в кожній сфері людського життя. Тенденції, що набувають характеру закономірних, у суспільстві такі: самоохорона роду, постійна диференціа­ція, виживання найбільш пристосованих, спадковість, на­слідування й вибір, залежність попиту та пропозиції, поділ праці. Саме визначення цих законів-тенденцій, що надають загальності та ритму соціальному процесові, роблять соціо­логію справжньою наукою про загальні тенденції та форми соціального розвитку. Аналізуючи великий етнологічний та історико-культурний матеріал, М. Грушевський виділяє три стадії розвитку су­спільності:1) початки суспільної організації, що характеризують пере­вагу біологічних факторів розвитку досоціальних форм організації, відокремлення людських спільнот від тваринного світу; поява економічних факторів об’єднання людей у рід, плем’я; виникнення морально-регулятивних функцій, звичаїв, традицій;2) племінно-родова організація та процеси її поступового розпаду, що відбуваються під впливом економічної диферен­ціації, розвитку особистої власності та виокремлення родин­ної сім’ї з племені;3) формування класової держави, яке супроводжується на­ростанням індивідуалізму проти колективістських засад спільності, нерівності проти егалітарності, егоїзму проти групо­вої солідарності. Розвиток класової держави супроводжується появою нових релігій і культів, поділом суспільства на соціальні верстви з монархом на чолі.На певному історичному етапі розвитку держави відбувається процес демократизації влади. Причина цього – наростання су­перечностей між тенденціями концентрації та монополізації за­собів і впливів влади в руках нечисленної верстви та її ж інте­ресами самозбереження й утримання влади, що можливе за умови залучення широких соціальних верств до участі у влад­них структурах. Відтак з’являється новий клас, власник нового багатства, котрий потребує поєднання панівного економічного становища з владою. Він дуже активно експлуатує народний інтерес, пропонуючи гасла рівноправності, вдаючись до дема­гогії, згуртовуючи навколо себе принижених і поневолених.Особливої уваги заслуговує соціологічний аналіз україн­ського етнокультурного матеріалу, проведений М. Грушевським. Учений досліджує такий значний феномен української історії, як козацтво з його куренями, сексуальною мораллю, відокремленням від родинного життя.У руслі практичного використання соціологічних знань М. Грушевський досліджує та визначає передумови, обставини й перспективи розвитку українського суспільства. Обґрунтовує теоретично та юридично право українського народу на власну державу, довівши, що український народ існує як окремий історичний, культурний і етнічний об’єкт.У традиціях “генетичної соціології” М. Грушевський роз­глядає питання про організацію етнічної спільності, а саме про організацію первинних форм громадськості

 Фундаментальні соціологічні дослідження були здійснені  в Україні на початку XX ст. видатним істориком, політологом, со-ціологом та політичним діячем Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866—1934). Широка ерудиція в царинах історії, літератури, мистецтва дали йому можливість виробити своє розу­міння суспільного процесу та політичного розвитку. На його ду­мку, соціально-політичний процес однаково визначається біологічною, економічною та психологічною сферами, а суспільний розвиток полягає у певному чергуванні двох протилежних інстинктів – колективістського (солідарності) та індивідуального.

Свою систему соціологічних поглядів М. С. Грушевський сформулював у праці «Початок громадянства (генетична соціологія)»,написаній у 1921 р. і видрукуваній у Відні. В цій праці видатний учений відповідає на запитання: що таке суспільство, чому воно виникло. Він висловлював твердження, що сенс трансформації людського суспільства полягає у послідовному переході від традиційних форм до індустріальних, модернізованих, що, таким чином, створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації суспільства. М. С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру. Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людськьку множинність. Він був глибоко обізнаний у творчому доробку

М. С. Грушевський ще в 1919 р. створив в еміграції Український соціологічний інститут, який плідно займався проблемами соціального розвитку України та її майбутнього, підготував до-і кінчених науковців у різних галузях соціології.

у становленні та розвитку соціологічної думки безпосередньо в Україні в післяреволюційний час можна виділити чотири періоди. І після 1917 р. до початку 30-х років ІІ 30-50-ми , ІІІ — 50-80, ІV — із сер 80-х до наших днів.

Соціологічна думка в післяреволюційний період роз­вивалася під впливом ідей марксизму. Перший в історії України спеціалізований соціологічний за­клад  Міжнародний інститут соціології і права  було організо­вано в 1919 р., але він проіснував лише рік.

Становлення вітчизняної соціології стимулювалося й логікою роз­витку самої соціологічної думки. З’явилася цілком нова галузь нау­ки — соціотехніка, орієнтована на запровадження інноваційних заходів з наукової організації праці, які мали замінити популярні на той час за рубежем «тейлоризм» і «фордизм».

Виникає соціальна інженерія — один із різновидів прикладної соціології на підприємстві.

В 20-х роках у СРСР було зроблено спробу створити нову соц науку. Було зібрано певний фактичний матеріал з проблем праці, однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. Розвиток соціологічної науки стримувався насамперед через полі­тичні обставини. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися нещадній та часто несправедливій критиці. У теоретич­них дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.

У 30-ті роки — період репресій і терору — марксизм остаточно став єдиною ідеологічною основою нашого суспільства, а історич­ний матеріалізм — соціологією марксизму. Відтак соціологічні до­слідження вже не вкладалися в рамки філософської теорії і були ви­несені за її межі. Це й стало теоретичною передумовою розгрому і повного занепаду соціології в СРСР. Тоталітарному режиму не по­трібні були соціологічні дослідження, бо вони, спираючись на точні факти, суперечили пропаганді так званих соціалістичних досягнень. Ініціаторів і прихильників спроб започаткувати відповідні соціоло­гічні інституції піддавали репресіям, а саму ідею засуджували як вияв буржуазного націоналізму. Період 30-х – кінця 50-х років характеризувався браком ін­тересу до проблем соціології, особливо теоретичних і методологіч­них. Майже не було спроб систематизувати дослідження, спрямова­ні на формування соціології як науки. Причинами цього була, як уже зазначалося, невдала спроба створити особливу, «марксистсь­ку» соціологію, а також недостатній зв’язок соціологічних знань із сусп практикою.Вітчизняна соціологія в цей час була в цілковитій ізоляції від світової науки..

За «хрущовської відлиги» в кінці 50-х на початку 60-х pp. роз починається відродження соціології: У цей час проводяться соціологічні дослідження впливу НТП на соціально-професійний склад робітників, їх ставлення до праці. Широкого розвитку набуло соц планування.

Від 1968 року соціологія розвивається в Україні як окрема наука. У складі Інституту філософії Академії наук почав функціонувати підрозділ соціології, широко друкуються соціологічні розвідки.

У середині 80-х років з початком революційного оновлення су­спільства усвідомлюється нагальна потреба в соціологічних дослі­дженнях, змінюється ставлення до соціології, суттєво переглядаєть­ся багато усталених у радянській науці поглядів на суспільство. Це зумовлювалося передовсім необхідністю наукового осмислювання сучасних трансформаційних соціальних процесів. 90-ті роки в роз­витку української соціології позначені інституціалізацією її як одні­єї з провідних суспільних наук.