Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соці­альна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі со­ціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інте­ресів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвіч­ний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними пов­новаженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очіку­ють влади, яка здатна розв’язати усі їхні проблеми, але у практично­му плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

Іншою причиною конфліктів, що тісно пов’язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі — й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв’язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.

Більшість західних конфліктологів пов’язують виникнення кон­фліктів зі свідомістю людей. У такому контексті конфлікти тракту­ються як зіткнення «конфліктуючих свідомостей», а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб’єктивним уяв­ленням про неї.

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бу­ти етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причи­нами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненавис­ті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються роз­ходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

соціально-діагностичну — виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблен­ня суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціаль­них груп;

регулюючу — конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах вла­ди й управляння;

інтегративну — участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об’єднанні своїх зусиль;

інноваційну — конфлікти сприяють оновленню соціальних від­носин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

комунікативну — пошук шляхів розв’язання конфлікту активі­зує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

соціально-психологічну — конфлікти сприяють зняттю психоло­гічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зни­женню їх інтенсивності.

Водночас, конфлікти можуть нести і деструктивні тенденції, посилювати нестабільність соціальної системи, порушувати її нор­мальне функціонування. У такому випадку говорять про негативні функції конфліктів, до яких відносять:

дестабілізуючу — деструктивні конфлікти призводять до пору­шення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуван­ню насильницьких методів розв’язання існуючих проблем;

надлишково-витратну — конфлікти, як правило, вимагають ви­користання додаткових матеріальних, часових, моральних, зок­рема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуючу — конфлікти уповільнюють та ускладнюють про­цеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

Узагальнення та зіставлення різних конфліктологічних концеп цій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

•       суб’єктів конфлікту;

•       відносини між ними;

•       предмет   (проблему,   спірне  питання),   з  приводу якого  він виникає;

•       соціальне середовище, у якому протікає. Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів.

1.  Суб’єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) — це безпо­середні учасники конфлікту, які складають основні структурні еле­менти будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжу­ють сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни. Чітке визначення суб’єктів конфлікту допомагає з’ясувати його предмет, спрогнозувати динамі­ку та можливі варіанти розв’язання.

мо­жна виділити наступні види конфліктів:

1)     між окремими особистостями — міжособистісні;

2)     між окремою особистістю та групою — особистісно-групові;

3)     між групами — міжгрупові.

2.  Характер відносин між конфліктуючими сторонами ви­значається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Якщо ж у суб’єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які сто­сунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації. Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між со­бою вони планують після його завершення.

3. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлі­кту і передбачає з’ясування його об’єкту, тобто того, що саме зосе­реджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об’єктивною основою ви­никнення між ними конфліктних відносин.

Та сукупність характеристик об’єкту, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та праг­ненням іншого, і становить предмет конфлікту.

Загальновизнано, що основними об’єктами більшості соціаль­них конфліктів виступають ресурси, статус та цінності.(ОПИС)

4. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти в оцінках соці­альних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищі. До фак­торів зовнішнього середовища належать також засоби масової ін­формації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.