Економічна  соціологія   розглядає  соціальну  сферу  як до­цільне оточення, середовище, у якому формуються соціальні відносини сукупностями людей та індивідами.

Економічна сфера є цілісною підсистемою суспільства, яка від­повідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємо­діє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та ін­шими елементами системи.

Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємо­відносини. Насамперед, має місце вплив економічних відносин на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а також вплив соціальних відносин на соціально-економічні проце­си. Особливу роль у цих взаємовідносинах відіграє людський фак­тор, який є активною силою розвитку економіки і надання їй соці­ального характеру. Він впливає на розвиток економіки через соці­альний механізм.

Соціальний механізм зв’язує всі елементи системи в єдине ціле, стає предметом дослідження, який лежить на стику економіки і суспільства.

Економічна соціологія формулює соціальний механізм, який ґрунтується на організаційних формах і методах ідейно-політичного, культурно-творчого, морального і соціально-психологічного впливу на соціальні процеси, цінності, установки та орієнтації, на форму­вання світогляду, активності і свідомості. Соціальний механізм об’єднує механізм економіки, соціального управління, демографіч­ного розвитку, організації та стимулювання праці, формування міг­раційних процесів, впровадження досягнень науки у практику та ін.

Під соціальним механізмом управління економікою розуміється стійка система економічної поведінки і взаємодії різних груп, регу­лювання дій соціальних чиновників і забезпечення внутрішньої єд­ності функціонування складних соціально-економічних об’єктів уз­годження розвитку економічної і соціальної сфер.

Соціальний механізм управління і розвитку економіки реалізу­ється як на рівні країни в цілому, так і на рівнях регіону, області, мі­ста, району, а також на відповідному рівні організаційної структури виробництва — відомства, об’єднання, підприємства, фірми тощо.

Отже, має місце множинність окремих соціальних механізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних струк­тур економіки.

Предметом економічної соціології є:

• закономірності взаємодії економічної і соціальної сфери суспільного життя;

• соціальний механізм взаємозв’язку економічного і соціального розвитку:

• соціально-економічні відносини;

• розвиток економіки як соціального процесу тощо

До емпіричних об’єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів:

–       ринок, гроші, підприємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів, як учасників економічного життя суспільства та ін.

Предметом дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти у ринковій економіці, соціальні функції і процеси. У загальному вигляді економічну соціологію спочатку визначали як науку про взаємозв’язки економічної та неекономічної сфер суспільного життя. До економічної сфери відносили виробництво, розподіл, облік, споживання, а до неекономічної— політику, культуру, етнос і стратифікацію.

Дослідження економічної соціології спрямовувалися на:

• поведінку споживачів товарів;

• соціальні ролі у дефіцитній економіці;

• поведінку і стимулювання діяльності господарських керівників;

• ставлення до економічних реформ;

• вплив соціальних та культурних чинників на розвиток економіки;

• систему цінностей людей.

Виникнення економічної соціології пов’язується із зростанням ро­лі людського фактора у розвитку суспільства, як колективного суб’єкта суспільного життя, що має соціальну, демографічну, економічну і полі­тичну структуру та функції, що забезпечують розвиток суспільства.

На розвиток економічної соціології суттєво вплинув науково-технічний прогрес, який проявляється у широкому спектрі тенден­цій, зокрема у зростанні технічної озброєності і спеціалізації суспі­льної праці, що зумовлює зміну ролі людини у системі «природа-суспільство». Підвищення технічної озброєності праці дозволило лю­дині приводити у дію все більшу масу технічних засобів, енергетич­них потужностей, сировини і матеріалів. Набуває більшого значення інтенсифікація виробництва, економне витрачання матеріальних ре­сурсів, вдосконалення технології тощо.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку суспільства є зростання рівня освіти і культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з вищим рівнем загальної і професійної підготовки. Освічені, культурні і кваліфіковані працівники значно активніші у праці і житті.

Водночас виникли різні особисті стратегії поведінки у праці і одер­жанні доходів. Одні прагнуть одержувати максимально високі доходи будь-яким чином. Інші задовольняються одержанням фіктивних дохо­дів при мінімальних затратах праці. Більшість працівників обирає стра­тегію цінностей, критеріями яких є доход та вільний від роботи час.

Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристи­ки соціальної ситуації:

•       високий рівень незадоволеності населення умовами життя (на­самперед матеріально-економічними);

•       посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів;

•       зростання розчарування в легітимних засобах вирішення дер­жавних та особистісних справ.

З трьох складових напруження (проблема — суперечність, став­лення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські со­ціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту.

Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або роз­витком подій та усвідомлення потенційним суб’єктом конфлікту не­можливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Наступною умовою виникнення конфлікту є пред ‘явлення учас­никами конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнен­ня довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні ви­рішувати спірні питання законними, справедливими методами.

Обов’язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування тра­диційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звину­вачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку — формування «образу ворога» та установки на боротьбу з ним.