Січень 2013

Свиня та вовк

Свиня казала на вовка: «Що це ти за вовк, що свиней таких замазаних їси!.. Колись були вовки, так пожене до ріки та викупа, тоді і їсть».

Вовк і дума: «Та й то так!.. Пожену, покупаю, так вони добріші будуть»…

Погнав купать. Вони повлазили у річку, тоді і попливли.

А вовк тільки подививсь у хвіст…

Розмова пса з котом

Собака, лежачи під коморою, побачила, що з дому всі до одного пішли в поле на роботу, дома нікогісінько не зосталось. Їй захотілось забраться в хату, щоб там чого-небудь похльобать або полизать. Попробувала в двері — засунуті; потім пішла до вікон заглядать, чи нема де дірки. Одно вікно було відчинене. Собака побачила і кинулась до того вікна. А на тому вікні та сиділа кішка, щось лизала. Собака тіко сикнулась лізти у вікно, а кішка як зачмихала, як запорощала, зігнулась, хвіст дудкою поставила і почала кигтями шкрябать собаці морду. Собака одскочила од вікна і каже: «Погоди, бісова личина, попадешся ти мені на просторі, я тобі оддячу; узнаєш, як шкрябаться!» А сам пішов до комори і ліг на своє місце.

Трохи згодом кішка вийшла з хати і сіла на порозі супроти сонечка гріться. А собаці все-таки кортіло забраться в хату, бо голодна була. Побачивши кішку на порозі, собака хотіла підлащиться до неї, щоб кішка не суперечила їй влізти в вікно. Собака піднялась і стала підходить до кішки поближче. Кішка нащетинилась, зігнулась в дугу, поставила хвіст дудкою і вже була напоготові обороняться або драться на стовпець. Собака й каже: «Чого ти наїжачилась? Я зовсім не думаю з тобою биться. Я хочу з тобою побалакать по душі. Скажи ти мені, пожалуста, чого ти зо мною не дружиш, сахаєшся мене, як чорт ладану? Ми ж живемо у одного хазяїна, а одно другого ненавидим! Чого б нам не жить мирно?»—-«Та як же ми будем жить мирно, коли ви, собаки, не маєте совісті. Не вспієш показаться на світ божий, а ви зараз же кидаєтесь в драку ні з сього ні з того».— «Не бреши. Я тебе не трогав, ти перша мені пику пошкрябала».— «А ти чого поліз, куди не треба? Ти в хаті шкоди наробиш, а хазяїн буде на мене пинять, і через тебе мені достанеться на оріхи. Ти, собака, бережеш двір, а я бережу хату, так що ми однакові з тобою правами. А з якої ви причини, собаки, не любите нас — не розумію».— «Та нам іноді досадно бува, що ви, кошатина, нічого не робите, а вас чоловік поважа; ви у чоловіка в почоті, лежите в теплому кутку та тіко сметану злизуєте. А ми, собаки, більше од вас трудимось, а гибієм на морозі і не раз голодні буваєм цілий день».

Кішка каже: «Тобі, я бачу, чужими руками жар загрібать легко. Попробуй на моєму місці цілісіньку ніч не спать, до мишей прикрадаться, тоді узнаєш, на чому оріхи ростуть. Я чоловіка забороняю од погані; якби не я, так чоловік би з голоду здох. Миші б все зерно поточили і перепаскудили б його, а я миш полохаю, одганяю од хліба».— «От найшла чим похвастаться! Чоловік і без тебе може обійтись. Тепер люди придумали мишоловки, так що нема нужди держать вас, дармоїдів». Кішка каже: «Як так будем розсуждать, так собаки зовсім не нужні чоловікові. Ти, може, скажеш, що собака необходима оберігать хазяйське добро? Так його і без собаки можна заборонить од злодіїв. Почепить на кожні двері гарний замок і од кожних дверей протягти дротинку в сіни, а там буде на пружині дзвоник. Як тіко злодій одімкне або злама замок і почне одчинять двері, так в сінях задзеленчить дзвоник; от тоді і не треба собак».— «Мовчи, не патякай! — сердито заричала собака.— Я бачу: ти дуже умна. Недарма кажуть старі люди, що у тебе є чортова кісточка. Тебе відьми на перехресній дорозі варють, щоб вийнять з тебе волшебну кісточку».— «А от же ти помиляєшся,— обізвалась кішка.— Якби у мене була чортова кісточка, так мене б у хаті не держали і не дозволяли б у церкву заходить. Я хоч зайду в церкву і побуваю в вівтарі, так опісля мене нічого не роблять. А як собака зайде у церкву, так опісля неї читають молитви і кроплять святою водою ті місця, де вона походила. Так що скорій у тебе є чортова кісточка».

Собака розгнівався на кішку, кинувсь до неї. Кішка мерщій на тин, з тину на кришу, потім подивилась вниз, побачила собаку і каже: «Ти була собака, собакою й здохнеш. На мене казала, що я не хочу дружить з тобою, а сама не вмієш дружить. Ти, бач, правди не любиш слухать, а сама робиш не по правді».

Пройшло з тиждень… Кішка пронюхала, що у винбарі чимало мишей завелось, а підійти туди боялась, бо на крильці винбаря, біля самих дверей, лежала собака. Кішка підійшла поближче до комори і каже собаці: «Братику, чого ти на мене гніваєшся, не даєш мені проходу? Ми ж з тобою у одного хазяїна живемо, довжні жить мирно, ладно».— «Іди собі, ляж на печі!.. Ти мене не пустила в хату, а я тебе не пущу в комору».— «Та що, тобі мишей жалко, чи що? Я ж клопочу не для себе; хочу заборонить хазяїнові зерно од мишей».— «Іди геть од мене, коли ребра твої ще не болять. А то ти там нашкодиш у коморі, а хазяїн мене обвиновате».— «Невчтива ти собака,— промовила кішка.— Недарма кажуть, що собака лежить на сіні, сама його не їсть і другому не дає».

Собака сердито гавкнув і сикнувсь до кішки. Кішка утекла од його, сховалась в сінях. З того часу кішка з собакою ніяк помириться не можуть. Одно другого зріть не можуть.

Чому пес і кіт ненавидяться

Здибає пес кота: «Ти куда ідеш?» — «Та іду, бо мене прогонять, що-сми постарів, там не годен вже службу робити». Каже пес: «Ходи зо мнов, будемо товаришами».

Ідуть вони, аж дивляться — а то щось ся блищить над окопом. Приходять они ближче, а то гадина. «А ви,— каже гадина,— де ідете?» Кажуть они: «Ми ідемо у світ».— «Но, то, може би, ви і мене узяли?» — «Чому ні? Озьмемо. Ходи!»

Но вже є їх троє. Ідуть они, ідуть та й здибають мишаче весілля. Імила гадина свашку, а кіт матку, а пес молоду — та й по весіллю. Але вийшла мишача мама та й каже: «Бійтеся бога, пани! Не розбивайте весілля; що схочете, то вам дамо, лиш лишіть нас у спокою». Каже пес: «Ми ніц не хочемо, лиш аби-сте нам таке дали, аби ми через море перейшли». Каже миш: «Я вам дам таке, що погадаєте, то то буде; як от прийдете над море, то скажете: «Камінчику, дай, боже, щоби на цім морі золотий міст став». Як то скажете, то так буде». Но, пустили они то весілля та й пішли.

Ідуть они, ідуть, та й пес забув геть, як то ся каже. Але ніц. Прийшли они над море, а пес каже до кота: «Но, сідай,— каже,— на мене, то я тебе перенесу, бо ти знаєш, що ми лиш два, бо гадина ся нам загубила; а цей камінчик бери у рот і держи, аби-с го не загубив».

Сів кіт на пса, та й пес його несе. Но, несе він його, несе, аж на середині моря питається пес кота: «А маєш, брате, камінчик?» Каже кіт: «Маю!» Та й як отворив рот се слово казати, та й камінчик тот упав з рота у море. Кіт дуже задумався, як то ся стало, але однако ніц не каже, лиш заєдно думає, що робити. Наколи лиш пес море переплив — кіт штрик на ялицю, лиш очима засвітив. Але пес сів та й думає: «Гій, де ся дів кіт?» Так він ся тим засмутив, що аж заплакав. Але він глип, а кіт на ялиці. Пес ся утішив та й каже: «Скажи мені, брате, чо-с ся сховав від мене, а ходи сюди». Кіт каже: «Я тот камінчик упустив у море та боюся, аби ти мене не передер». Каже пес: «Ходи, не бійся!» Але кіт каже: «Склади передо мнов лапки навхрест і поцілуй, що мене не тинеш, то я д тобі піду». Але пес каже: «Ходи, не бійся!» Та й кіт не хотів, а пес пішов собі геть. Та й від тогди они не жиють у згоді.