Перший був старший птах кук. Жінка звеліла йому зібрать птаство і зробить із кісток їх гніздо. Усі позлітались, тільки крука нема. Кук вийшов і питає:

— Все птаство є?

Кажуть:

— Крука нема.

Нема його день, нема й другий. Птаство сидить два дні не ївши. На третій день прилітає крук.

— Де ти був? —питає його кук.

— Літав по світу, розглядував, чого більше: гір чи долин.

— Чого ж більше?

— Долин,— каже.

— Брешеш,— каже,— повинно бути по половині.

— Долин,— каже,— більше, бо я тую гору за долину рахую, де вода стоїть.

Кук одпустив птаство попоїсти, а на другий день велів усім зібраться. На другий день усі птахи позлітались, тільки крука нема. Кук вийшов і питає:

— Є все птаство?

— Крука,— кажуть,— нема.

Нема його день, нема його другий; сидить птаство уже два дні не ївши. На третій день прилітає крук. Кук вийшов і питає:

— Де ти був?

— Вередував дерево: чи більше сухого, чи більше зеленого.

— Якого ж більше?

— Сухого,— каже.

— Брешеш. Зеленого більше.

— Ні,— каже,— сухого більше, бо я й те дерево за сухе рахую, що хоч одна голлячка суха.

Кук одпустив птаство попоїсти, а на другий день велів усім зібраться. На другий день злетілось усе птаство, а крука нема. Ждуть його день, ждуть його і другий день — нема крука. На третій день прилітає крук. Кук його і питає:

— Де ти був?

— Літав по світу.

— Що ти робив?

— Вередував, чого більше: жінок чи чоловіків.

— Чого ж більше: жінок чи чоловіків?

— Жінок,— каже,— більше.

— Брешеш,— каже.

— Жінок більше, бо я того чоловіка за жінку рахую, що жінку слуха.

Кук тоді собі по голові пустив: «Се погано, це й я жінку хотів послухать». І сказав їй, що її вже не послухає.

Птаство збунтовалось і хотіло вибрать старшого. Сокіл сказав:

— Я його заб’ю, тільки викличіть на гору.

Дуб стояв над горою над тією. Зозулька почала дразнить; прилетіла до нори і все:

— Куку! Куку!

Кук розсердився, виліз із нори — вона на дерево. Він у нору. Злетіла зозуля з дерева, прилетіла до нори:

— Куку! Куку!

Кук розсердився, виліз із нори — вона на дерево. Кук сховався у нору. Вона знову:

— Куку! Куку!

Кук в третій раз погнався за нею і сів на сук. Сокіл і убив його. Той упав. Птаство не знає, чи він убитий. Зозулька все нижче підлетить та все:

— Куку! Куку!

Він мовчить. А далі вже сіла коло його, а після на його:

— Куку!

Він мовчить. Тоді вона:

— Хи-хи!.. Кукуку по куку!

Сокіл став на місце кука. Зозуля, як летіла, ще дразнить кука; то знесла яйце — другі птиці взялись висидіть. З того часу вона на своїх яйцях не сидить.

В коморі ловив кіт миші, а пес загавкав. Кіт вискочив із комори й закричав: «Чому полошиш мені миші?» Пес відповів: «Відстрашую лихих людей, щоби нам чого не вкрали».

Кіт на се: «Овва! Важне діло!» — «Чому ні? —каже пес.— Як не буду брехати, злодій вкраде хліб».— «Гм;— говорив з погордою кіт,— мене господар більше цінить, бо я бережу йому хліб перед мишами. А ти що? Пильнуєш його перед мишами?»

Пес закликав: «Ні, коте, мене господар більше цінить, бо я стережу його ціле майно».— «Ні, таки мене!» — опирався кіт. «Мене!» — боронився пес.

І так оба сперечалися, доки не прийшли злодії й закрали все зі світлиці, а в коморі миші з’їли хліб. Пес, ні кіт не чули нічого.

Господар розлютився та прогнав пса й кота.

Був собі вовк та такий-то уже старий, що ніде вже нічого не пійма і не задере. «Піду,— каже,— ляжу на шляху, може, хто заб’є».

Ото ліг та й лежить. Коли це біжить молодий вовк. «Здоров, дядьку!» — «Здоров».— «А чого це ви тут лежите?» — «Та не здужаю вже і їсти добути. А ти ж хто такий будеш?» — «Та я такого-то роду, може, чували?» — «Знаю,— каже,— славні були увесь рід; чи і ти ж такий?» — «Е, дядьку, я ще чище їх усіх; ось я вам зараз їсти добуду».

Побіг та прямо на отару, а собаки як почують — та за ним, а він прямо на того старого лупить. Добіг, перескочив через нього, а собаки на старого. Всилу, всилу він утік. Пішов далі, ліг.

Аж ось біжить другий вовк. «Чого це ви, дядьку, тут лежите?» — «Та таке-то й таке, не здужаю вже і пропасти».— «От я вас нагодую».— «Та мене вже один нагодував. Ти сам чий будеш?» — «Та я такого-то заводу».— «Е, ваші всі були лайдаки та мошенники».— «Ні, дядьку, я не такий».

Аж ось їде чоловік кобилою і лоша біжить. «Ідіть же,— каже,—дядьку, та ляжте у житі». Той пішов, ліг, а молодий як наскочить на лоша, погнав його у жито, задавив ще й почав. «Їжте,— каже,— дядьку».

Чоловік же за лошам, а той вовк до кобили, зарізав і кобилу. «Оце вам,— каже,— дядьку, днів на стільки хвате».