Серпень 2012

ШАНТАЖ ПО ТЕЛЕФОНУ

Недільного ранку Марину розбудив телефонний дзвінок. Не­знайомець із характерним голосом типового «кіношного» зло­чинця був лаконічним: дівчина повинна передати в умовлене місце три тисячі доларів, інакше свою бірюзову Ауді, подарова­ну батьком на двадцятиріччя, вона більше ніколи не побачить. Чоловік наказав покласти пакет із грошима біля контейнера зі сміттям, що біля будинку на сусідній вулиці, о дев’ятій вечора і в жодному разі не звертатися в міліцію. Марина ледь дочека­лася, коли з вранішньої пробіжки повернеться мати… Обдзво­нювали знайомих, запитували поради. Ситуація владналася сама собою: з’ясувалося, що то був «веселий» жарт одноклас­ника, студента коледжу естрадно-циркового мистецтва, який живе в квартирі навпроти.

Відповідно до Кримінального кодексу України шантаж по телефону потрібно кваліфікувати залежно від того, які вимоги вам висувають. Невідомий нахаба чи зловмисник може домага­тися, аби ви передали йому власне майно, чи, скажімо, укла­ли договір купівлі-продажу на вигідних для інкогніто умовах. При цьому вам або вашим близьким можуть погрожувати. Вас можуть поставити перед фактом обмеження ваших прав, сво­бод або законних інтересів. Ще один варіант — ушкодження або знищення вашого майна чи розголошення відомостей, які ви або ваші близькі бажаєте зберегти в таємниці. Якщо є бо­дай одна з наведених вище вимог, то дії особи, що вам телефо­нує, підпадають під статтю 189 Кримінального кодексу Украї­ни (вимагання). Покарання за такий злочин — від обмеження волі на строк до п’яти років аж до позбавлення волі терміном до дванадцяти років з конфіскацією майна. Коли ж означені вимоги не висувають, ви, вочевидь, зіткнулися зі стандартним хуліганством, яке відповідно до чинного законодавства Украї­ни не є злочином.

Як протистояти шантажу? По-перше, мінімум хвилюван­ня й максимум концентрації. Спробуйте провести розмову з не­відомим візаві якомога довше й записати її на магнітофон або дати послухати сусідам чи знайомим (їхні показання як свід­ків згодом можуть зіграти важливу роль). Говоріть спокійно і спробуйте дістати якомога більше відомостей про співбесід­ника (його вік, дефекти мови, акцент тощо). Оцініть характер і реальність погроз, ступінь обізнаності шантажиста про вас і вашу родину — це допоможе встановити джерела його інфор­мації. Вступіть у переговори й поступово погоджуйтеся з ви­могами зловмисника для того, щоб приспати його пильність і продовжити спілкування, аби дізнатися якнайбільше потріб­них вам фактів.

Якщо ви вдома не самі, жестами або іншим чином повідомте тому, хто поруч з вами, про те, що трапилося. У той час, поки ви розмовляєте з шантажистом, близькі хай дзвонять по іншо­му номеру (наприклад, від сусідів) на телефонний вузол і пові­домлять про ситуацію в міліцію за її службовими телефонами (або через комутатор «02»). Це дасть можливість правоохорон­

 

цям вжити екстрених заходів для затримання невідомого, що порушив ваш спокій.

Якщо погрози зловмисника видаються реальними, потур­буйтеся про свою безпеку: зашторте вікна, не виходьте на ву­лицю й не відпускайте своїх близьких самих (особливо дітей), виконуйте всі рекомендації співробітників міліції, а за потре­би подзвонити користуйтеся телефонами сусідів (можливо, ваш прос лу ховують).

Якщо вам уже надходили такі дзвінки або у вас є підстави вважати, що це може статися, обов’язково встановіть автома­тичний визначальник номера (АВН) і звукозаписний пристрій. Коли ж АВН мали і до цієї прикрої події, відразу запишіть но­мер вимагача в зошит, аби випадково не загубити його. Якщо користуєтеся звукозаписною апаратурою, відразу ж витягніть касету (міні-диск), на якій зафіксовано розмову зі зловмисни­ком, і зберігайте в надійному місці, обов’язково встановіть іншу касету. Пам’ятайте: без телефонного номера особи, що дзвони­ла, та фонограми спілкування із шантажистом у правоохорон­ців вкрай мало матеріалу для роботи, а доказів, котрі можна використати в суді, немає. Коли ж звукозаписувальної апара­тури не маєте, намагайтеся дослівно запам’ятати сказане зло­вмисником і одразу занотувати, роблячи помітки про всі особ­ливості.

Для того, щоб правоохоронці порушили кримінальну спра­ву, напишіть заяву на ім’я начальника відділення міліції й пе­редайте її оперативному черговому.

Варто пам’ятати, що заява є лише формальною підставою для порушення карної справи, фактично ж це роблять тіль­ки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на на­явність злочину. Саме на збирання такої інформації повинні бути спрямовані дії потерпілого, про які йшлося вище. Не піз­ніше ніж через три дні працівники міліції повинні ініціювати кримінальну справу або відмовити чи передати заяву по під­слідності (підсудності) в інший орган.

Якщо дістали відмову, а у вас є всі підстави вважати, що дії шантажиста можуть заподіяти шкоду і маєте хоча б мінімаль­ну доказову базу, не впадайте у відчай — оскаржуйте таке рі­шення, надавши копію постанови слідчого й органу дізнання прокуророві протягом семи днів від дати її одержання або без­посередньо в суді.

І останнє. Слухаючи шантажиста, не панікуйте і, найго­ловніше, не кваптеся з висновками, дочекайтеся закінчення розмови — можливо, це старий знайомий вирішив нестандар­тно почати своє привітання зі святами. Пожалійте його, адже перспектива зустріти Новий рік у міліції — не дуже приємна річ.

(616 сл.)    (З газети)

КАТ І ЖЕРТВИ

Хтось сказав: люди поділяються на катів, жертв і твор­ців. Треба лише з’ясувати, до якого типу ти належиш і чому. Якщо ми не будемо запитувати, чому так повинно бути, ос­нови насильства залишаться незмінними. Каїн убив Авеля.

Як не виглядає це абсурдно, задля поступу і знання. Здаєть­ся, тут нічого не вдієш. Ніхто особливо не прислухається до голосу Христа: «Люби ближнього і прощай усі кривди». Хто сильний, той стає катом, хто слабкий, звісно, жертвою. Та й народжуються уже, здебільшого, катами і жертвами. Хто стає катом, свідомо згодом частіше переступає закон, хоча самі закони плекають катів і жертв, пропонуючи останнім до­сить-таки непевний захист.

Коли я кажу «кати і жертви», то маю на увазі не лише тих, хто знущається над тілом, вбиває. Той, хто принижує і знева­жає чужу душу, так само кат. Хто вивищує його над нами? Фі­зична сила, соціальний статус, гроші? Які дурниці! Кати і жерт­ви існують тому, що у людей здебільшого нема почуття гідності, тобто коли в собі віднаходиш спротив насильству. Ставши гід­ним себе, стаєш гідним світу, адже не руйнуєш його, а будуєш, хай несеш на будову маленьку цеглинку.

Мене оточують нині люди, яких нестача грошей зробила рабами. І заздрять вони по-рабськи: сумовито, пошепки. Я не можу їм допомогти, бо всі аргументи розбиваються об «нема що їсти». Я так само бідна, але вони жертви, а я — ні. Мені добре відомо, що треба величезних зусиль, аби продовжувати жити, а не вмирати, животіти.

Отже, щоб не стати жертвою, треба пам’ятати про свою без­смертну душу. Щоб не стати катом, треба ненавидіти насиль­ство. Раніше люди усамітнювались у монастирях, бо в світі було дуже багато насильства і дуже мало захисту. Кат має владу над жертвою, діючи часто згідно зі стадним інстинк­том, щоб вижити самому. Буває, що слабка істота, отримав­ши трохи влади, починає переслідувати інших, компенсуючи власну неповноцінність. Дійсно сильніші люди діють мудрі­ше, бо мають почуття гідності: вони поблажливі, а якщо су­ворі, то справедливі.

Протягом життя мене часто намагались скривдити, і я ря­тувалась завдяки відчуттю, що бачу слабкість цих істот і мо­жу знайти виправдання їхніх вчинків: не відають, що творять. Спробуймо дати їм зрозуміти, що, принижуючи нас, вони при­нижують себе — і вам дадуть спокій або визнають рівними собі.

Той, хто підняв руку на Каїна з почуття помсти, розпо­чав безкінечний ланцюг насильства, краю якому немає й досі.

 

Стислий переказ 145 Тут я мушу зачепити проблему, таку саму дратівливу, як пи­тання інтелекту у тварин. Це — проблема скасування смерт­ної кари. Мене бере подив, коли в інтелігентної матері сімейс­тва з’являється кровожерний блиск в очах і вона каже: «Ще не час скасовувати смертну кару». Віруюча людина, яка постить і роздає милостиню, міркує так само: «Ну, той що? Заповідь „не убий” стосується не всіх».

Так, людина може вбити, рятуючись, але й тоді мусить від­покутувати своє і сповна заплатити.

Воно легше, коли ділиш світ на людей і на нелюдей, але це дико. Для мене незбагненна логіка: вбивай, бо інші це роблять. Війна — це щось абсурдне, і вся історія людства з його війна­ми — ганебна.

Найгірші злочини, за які страчують, чинять психічно хворі люди, недугу яких завчасно не розпізнали і не вилікували. Отже, вбивці — це всі ми, бо не змогли захистити майбутні жертви.

Якби у нас зараз провели референдум, то такі, як я, зазна­ли б поразки. Хіба тоді, коли страчували прилюдно, було мен­ше злочинів? Страх — це не засіб профілактики. Страх не зупи­нить маніяка, кіл ера, алкоголіка в білій гарячці, а саме їх ми боїмося найбільше. Спійманий вбивця матиме до кінця жит­тя шанс переродитись, вимолити прощення і врешті стати пе­ред Богом.

(558 сл.)    (Із журналу)

УНІКАЛЬНІСТЬ ПАЛАЦОВО-ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ КРИМУ

Кримські парки — це поєднання найбільш виразних ком­понентів природного ландшафту: гір, лісу і моря. Більше ста п’ятдесяти років пройшло від часу їх створення, а вигляд пар­ків практично не змінюється.

До найбільш популярних парків належать такі чудові пам’ятники садово-паркового мистецтва, як Алупкинський, Лівадійський, Массандрівський, Фороський, Симеїзький та інші парки Криму.

Парк — це живий організм, і тому найбільш складним є за­вдання з його реставрації і збереження. Адже активний вік рос­лини — 100—200 років. Довше живуть лише окремі рослини. Тому для збереження парку потрібні постійне дбайливе піклу­вання, невтомний пошук і любов.

Крім унікальної природи кримських парків, їх об’єднує ве­личезна історико-культурна й художня цінність.

Алупкинський парк являє собою унікальний витвір садово-паркового мистецтва. Воронцовському палацу й парку в Алупці притаманні риси романтичного стилю. Парк створювався про­тягом 1830—1846 рр. (будівництво самого палацу закінчилося в 1837 р.). Для будівництва палацу запросили відомого англій­ського архітектора, одного з основоположників романтич­ної школи, Е. Блора. А саме будівництво палацу й припалацо-вої частини парку здійснив архітектор-будівельник В. Ґунт. Садівник К. Кебах створював парк протягом 25 років. Палац розташований на вузькому майданчику, зі східного й західно­го боків до нього ведуть підходи, виконані в стилі фортечної середньовічної архітектури — з нішами, переходами й двори­ками, що контрастують з витонченими декоративними веж-ками. Всі деталі й облицювання палацу виконані з місцевого сіро-зеленого каменю — діориту, тому складається враження, ніби весь палац вирізьблено зі скелі. Сам палац досить-таки по­хмурий, як і належить бути старому шотландському замкові, особливо похмурим видається північний фасад палацу. Але за­гальній похмурості палацу протиставляється світла й нарядна мавританська лоджія південного фасаду. В інтер’єрі палацу та­кож вражають контрасти: кімнати з панелями й стелями з тем­ного дерева і блакитна вітальня з м’якими лініями кутків, су­цільно оздоблена ліпленням з білих кольорів по блакитному фону. Таким же контрастом до загального (англійського) коло­риту інтер’єрів є пронизаний світлом зимовий сад з розкішни­ми рослинами й прекрасною колекцією скульптури. Характер­ні особливості ландшафту ділянки, відведеної під будівництво палацу, дали Е. Блорові чудову можливість розгорнути ком­позицію на добре знайому йому тему дикої природи гірської Шотландії з її скелями, водограями, ялинами, дубами й со­снами, навіяну модними у XVIII ст. шотландськими баладами. Гігантські нагромадження каменів Великого і Малого Хаосу складають єдину композицію з підніжжям і фантастичними вершинами гори Ай-Петрі та прибережними скелями, що громадяться біля кромки моря. Маса палацу з її вежками, витягнута в плані, ніби повторює обриси Ай-Петрі, вершина якої й сама скидається на фантастичний замок. Важко уявити більш повне злиття архітектури з природою!

Ансамбль, що розміщується на площі в 40 га, вражає не лише оригінальністю палацу і паркової архітектури, але і яскравою виразністю паркових композицій. Верхній парк, що починається відразу за палацом, вражає своєю композиційною різноманітністю. Він межує з передгірними лісами біля підніжжя Ай-Петрі, а тому майже непомітно зливається з ними. У Верхньому парку є великі світлі галявини, зарослі соковитою зеленою травою, звивисті доріжки й стежечки, місточки, оформлені каменем водойми з мініатюрними водоспадами і каскадами. Водяні пристрої, виконані з великою майстерністю, доповнюються вдало розміщеними уламками скель, що переходять вище по схилу у Великий Хаос — природне нагромадження велетенських уламків каменя, а на вершині Великого Хаосу шумить старий сосновий гай. В ущелинах скель росте суничник дрібноплідний з коралово-червоною корою і вічнозеленим листям. Біля підніжжя Великого Хаосу починається каскад з трьох озер. Верхнє — найменше за розміром, наповнене дзеркально-чистою водою і надзвичайно мальовниче. В цьому маленькому озері, ніби в осколку від дзеркала, відбивається довколишній пейзаж. У середньому і нижньому озерах мешкають екзотичні лебеді й качки. Тут же бере початок ще одна визначна пам’ятка Верхнього парку — Малий Хаос — лабіринт доріжок і переходів серед темних каменів зі штучними гротами і гомінливими струмками. Серед нагромадження кам’яних брил насаджено унікальний самшитовий гай. Усе: камінь, ліс і вода — дивовижно гармонує між собою у Верхньому озері.

(589 сл.)                                       (Із книги «Світ моєї України»)