Травень 2012

СВЯЩЕННІ КНИГИ НАРОДІВ СВІТУ ЯК ПАМ’ЯТКИ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ (Тези до виступу з проблем твору)

9 клас, Твори з зарубіжної літератури, , ,

Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають лю­дей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.

Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літе­ратури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».

У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфо­логія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.

У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — уза­гальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освя­чені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віру­ючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авто­рами, різними мовами.

Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків люд­ства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розви­ток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке пере­клали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і люди­ною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на воле­виявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.

Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — за­лежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з дав­ньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи роз­мовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «аве­стійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника дав­ньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.

Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.

Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Ал­лах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.

Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), роз­ташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення роз­міру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Хри-ста. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.

МОРАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ КАЗКИ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» А. ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ

8 клас, Твори з зарубіжної літератури, ,

Читаючи твори А. де Сент-Екзюпері, гостріше відчуваєш красу світу й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам краще розуміти себе й навколишній світ.

Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері не­задовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати фор­мулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні, як і витончені малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.

Маленький принц — головний персонаж казки — показаний нам у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупи­нятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жа­дібністю забули про своє людське покликання.

На Землі Маленький принц потрапляє в сад із безліччю троянд. У цю важку для малюка хвилину, коли він відчуває зворушення від думки, що троянда обманювала його, кажучи про свою неповторність, з’являється Лис. Він говорить про бездонність людського серця, вчить істинному ро­зумінню любові, яка гине у метушні життя. Ніколи поговорити щиро, за­зирнути усередину самого себе, замислитися про сенс життя. Щоб мати друзів, треба дарувати їм усю душу, віддавати найдорожче — свій час: «Твоя Троянда така дорога тобі через те, що ти віддавав їй стільки часу». І Принц розуміє: його Троянда — єдина у світі, тому що він її «приру­чив». Кожне почуття, у тому числі й кохання, треба заслужити невпин­ною душевною працею. «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно». Треба вміти бути відданим у дружбі і коханні, не можна па­сивно ставитися до зла, бо кожен відповідає не тільки за власну долю.

Вбираючи моральні уроки невеличкого, але такого ємного за своїм змістом твору, можна погодитися з думкою О. Прасолова, російського поета: «Сент-Екзюпері написав про Маленького принца незадовго до сво­го кінця… мабуть, людські душі (окремі, деякі) завжди видають свій останній лебедино-чистий, прощальний крик…». Ця казка — своєрідний заповіт мудрої людини нам, що залишилися на цій неідеальній планеті. Та і чи казка це? Пригадаємо пустелю, в якій льотчик, що зазнав аварії, зустрічає Маленького принца. У будь-якій екстремальній ситуації перед людиною, буває, проходить усе її життя. Пригадується хороше, але час­тіше — те, де і коли ти виявив боягузтво, нечестність, непорядність. Людина «раптом» прозріває й усвідомлює щось таке, що недооцінювала або на що не звертала уваги протягом усього життя, і тому з його вуст у ці моменти істини й прозріння виривається мольба: «Господи! Відведи лихо, і я стану краще, більш благородним і великодушним!»

Мабуть, в образі Маленького принца до оповідача прийшло його без­грішне дитинство («Але ти невинний і прибув із зірки»,— говорить ав­тор, звертаючись до Маленького принца), його чиста, незаплямована совість. Так маленький герой допоміг льотчику гостріше й уважніше по­дивитися на життя, на своє місце в ньому і по-новому все це оцінити. Оповідач повертається до товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів, як треба дружити, що треба цінувати й чого побоюватися, тобто він став мудрішим і менш легковажним. Маленький принц навчив його ЖИТИ. Саме в пустелі, удалині від суєти, яка цілком поглинає нас і наші душі, там, де на самоті пророки і пустельники спізнавали великі істини, льот­чик, теж на самоті наблизився до розуміння сенсу життя. Але пустеля — це ще й символ самотності людини: «З людьми теж одиноко…».

Чарівна, сумна притча, «загримована під казку» (О. Панфілов)! Моральні й філософські проблеми розкриваються в ній за допомогою витончених афоризмів, які потім супроводжують нас у нашому житті, правлячи за моральні орієнтири: «себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий», «Пихаті люди є глухими до всього, крім похвали», «Але очі не бачать. Треба шукати серцем».

Цей твір примушує й нас по-іншому подивитися на навколишній світ і людей. Кожен із новонароджених уявляється таким же загадковим і таємничим малюком, як той, що явився на планету Земля з власної кри­хітної планети. Ці Маленькі принци явилися, щоб пізнати наш світ, ста­ти більш розумними, досвідченими, навчитися шукати й бачити серцем. У кожного з них будуть свої турботи, кожен буде відповідати за когось, за щось і усвідомить свій обов’язок глибоко — так, як відчув Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері свій обов’язок перед єдиною й непов­торною трояндою. І нехай їх завжди супроводжує перемога над страш­ними баобабами!

«НАЙГОЛОВНІШОГО ОЧИМА НЕ ПОБАЧИШ» (За філософською казкою Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц»)

8 клас, Твори з зарубіжної літератури,

Великий французький письменник А. де Сент-Екзюпері говорив, що для нього «існує лише одна проблема, одна-єдина у світі — по­вернути людям духовну сутність, духовні турботи». Із цією метою він пише філософську казку-притчу «Маленький принц». Чому саме казку, адже цей жанр призначено здебільшого для дітей? Сам автор відповідає: «Всі дорослі спочатку були дітьми…». Крім того, на його думку, дитина — це душа світу, її бачення — природніше, людяніше, отже, правильніше, ніж у дорослих. Дитина більше відчуває серцем, ніж розумом. Її журба — ознака того, що в небезпеці не тільки су­часність, а й майбутнє.

«Дорослі» й «діти» протиставляються у казці «Маленький принц» не за віковими ознаками, а за системою цінностей, важливою для них. Для дорослих важливі багатства, влада, честолюбство. А «дитяча» душа (вона може бути і в дорослого!) прагне взаєморозуміння, чистоти у стосунках, радості кожного дня, краси.

Маленький принц, потрапивши на Землю, відкриває для себе новий світ з іншими людьми. Він зі здивуванням помічає, що люди поспіша­ють, стараються економити час, але витрачають його недоцільно, не вміють для свого задоволення скористатися тим, що їм може дати приро­да. «Люди набиваються у швидкі поїзди, але вони не знають, що шука­ють,— сказав маленький принц. — Тому вони метушаться і крутяться то сюди, то туди…». Далі він уточнює: «А те, що вони шукають, можна було б знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води…». Проте саме на Землі хлопчик осягнув мудрість. Лис пояснив йому, що дружба — це коли люди потрібні один одному і відповідають один за одного. І найдорожчим ви­являється те, у що вкладаєш свою працю, турботи, час і душу. Справжній друг — то дорогий скарб. Люди «купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, що продавали б друзів». Отже, друга треба знай­ти і заслужити його довіру.

У розмові з льотчиком маленький принц говорить: «Люди на твоїй планеті вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду… і не знаходять того, що шукають…». А «найголовнішого очима не побачиш… Це як із квіткою. Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці,— вночі тобі приємно ди­витися на небо. Всі зірки розцвітають».

Казка сповнена образами-символами, що несуть у собі глибокий філо­софський зміст. Це і троянда, і Лис, і Змія, і криниця з живою водою, і по­їзди, і сам Маленький принц, і багато інших.

Сент-Екзюпері прагнув, щоб люди, прочитавши казку «Маленький принц», замислилися над важливими питаннями сенсу буття людства і окремої людини: для чого людина живе, що в її житті найголовніше, які цінності є справжніми, а які фальшивими. Письменник утверджує думку про необхідність наповнити життя духовним змістом.