Грудень 2011

ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ І ПОБУТУ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «МАРУСЯ»

Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв наш славетний земляк Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. Для свого часу він був справжнім знавцем української мови, виробленої на народній основі. У своїх творах, написаних українською та російською мовами, Квітка відобразив ряд істотних рис феодально-кріпосницької дійсності, яскра­во змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII — початку ХІХ ст.

Кращі з сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сільська дівчина.

Ідейну основу повісті «Маруся» (1832 р.) становить реальний життє­вий конфлікт соціально-побутового змісту. Усі персонажі твору благо­родні і душевні люди, правдиві і самовіддані, працьовиті і скромні, по­кірливі і богобоязливі. Обрана Квіткою художня форма не могла ще вмістити багатства й повноти життя, тому насичена мальовничими кар­тинами звичаїв і побуту, барвистими описами природи. Народнопоетич­ний струмінь «Марусі» зробив її доступною і зрозумілою читачеві.

На перешкоді одруженню двох закоханих стоїть загроза страшної ми­колаївської солдатчини. Та знаходиться майже казковий добрий хазяїн, який обіцяє героєві за чесну одно-дворічну роботу знайти замість нього «найомщика» в солдати.

Головна героїня повісті — Маруся. Вона наділена найкращими людськи­ми якостями простого трудового народу: розумна, скромна, роботяща, слух­няна, здатна самовіддано кохати, але, як і Василь, надмірно чутлива, вразлива.

«Та що то за дівка була! Висока, прямесенька як стрілочка, чорня­венька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку».

Зразком для наслідування виводиться Марусин батько Наум Дрот, який, хоч і був кріпаком, однак нібито завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, моральне задоволення й повний достаток у госпо­дарстві. Неспроста не згодився віддавати свою дочку за Василя, бо знав, яка доля чекала б на солдатку.

Правдиво у творі змальовано народний побут, детально описується картина заручин, весілля, похорони. Не один раз спостерігав все це в житті письменник. За твором «Маруся» можна вивчати не лише літературу, а й історію свого народу, традиції. Збираєтесь сватів засилати, та не знає­те, з чого почати? Перечитайте повість «Маруся», запрошуйте старостів, купуйте паляницю — і до нареченої, за «куницею, красною дівицею».

Печальна картина похоронів, але теж у дусі часу і традицій україн­ського народу: «…кожний хоч по жменьці, кидали землю у яму, щоб бути з нею ув однім царстві…»

На Паску до церкви носили святити страву, дякуючи Богові, що по­слав її. Вранці господар розрізав свячену паску, а потім приймалися за печене: «.поїли баранця, поросятини; далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили.»

У повісті подається точний опис народного одягу саме нашого регі­ону — Слобожанщини.

Неспроста В. Г. Бєлінський зазначав, що у повісті «Маруся» є ще герої: це — «Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям про­стого народу».

ЯК І. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТВОРИТЬ ХАРАКТЕРИ СВОЇХ ГЕРОЇВ?

План

I.  І. Котляревський — майстер травестії, бурлеску і реалістично­го зображення.

II. Прийоми й засоби творення характерів.

1. Авторська характеристика (Еней, троянці).

2. Самохарактеристика (Наталка).

3. Характеристика іншими персонажами (Макогоненко).

4. Вчинки (Наталка, Возний).

5. Мова героїв (Возний, Тетерваковський).

6. Широкий спектр людських характерів (Петро і Микола).

7. Суперечливість натури (Терпилиха).

III. Нові герої нової літератури.

ГЕРОЇЧНИЙ ПОДВИГ НИЗА ТА ЕВРІАЛА (За поемою І. Котляревського «Енеїда»)

Для українців «Енеїда» І. П. Котляревського — високопатріотична епопея України, незважаючи на її бурлескно-травестійний стиль. Пись­менник зображує Енея і троянців, скріплених міцною дружбою. Вони люблять бенкетувати, але ніколи не забувають про лицарську честь вої­на, вміють захистити батьківщину. У цьому нас переконує подвиг двох героїв поеми — Низа та Евріала.

Низ і Евріал — земляки, обоє завербувались до війська Енея і при­сягнули йому на вірність, вірні дружбі:

Від тебе не одстану зроду.

З тобою рад в огонь і в воду.

На сто смертей піду з тобой.

Вони — лицарі, їм властиве самовіддане виконання обов’язку: Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять. Письменник устами своїх героїв возвеличує патріотичні подвиги на­роду, закликає співвітчизників підкорити особисті інтереси інтересам су­спільним. У своїх патріотичних думах Низ і Евріал не одиночки. Коли вони розповіли троянцям про їх план — забратися в тил ворога вночі і пе­рерізати їх, то останні захоплено вітали їх:

Троянці всі тут заревли. Одважних стали обнімати. Вилазка в стан ворога — це свідчення глибокого усвідомлення героя­ми вірності присязі, саможертовній товариськості: Як ми Енею присягали Для його служби жизнь оддали.

Як відомо, у Евріала є стара мати, а Низ — сирота, тому Низ умовляє товариша залишитись на варті, не ризикувати своїм життям, бо повинен жити заради матері старої. Однак Евріал залишається вірним батьківсь­кому заповіту:

Умри на полі, як герой. Молодці намагалися довести свою вірність Енеєві. «За честь і к кня­зю за любов» вони пішли в стан ворога. Вони на той світ одправляли во­рогів, кололи, різали без розбору:

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат,

Там жизнь — алтин, а смерть — копійка.

І лише несподівана поява рутульського полководця Волсента з вої­нами не дала врятуватись героям. Піймали Евріала і почали знущатися над ним, а цього не міг допустити Низ; він пускає із своєї засідки спис у ворога і цим видає себе.

Життя своє герої віддали заради перемоги над ворогом, і автор висо­ко цінує їх героїчний подвиг:

Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги На вічність пам’яті своїй.

Високий дух патріотизму, волелюбні настрої властиві усім троянцям. Про це свідчить і те, що по-своєму повторили подвиг Низа і Евріала і такі герої поеми, як брати Битіас і Пандор, троянці Геленор і Лик… Сміли­вістю, мужністю, військовою доблестю наділений і ватажок троянців — Еней.

Отже, І. П. Котляревський у своїй поемі «Енеїда» оспівує подвиг як найвищий вияв патріотизму і громадської мужності, самовідданості в бо­ротьбі за справедливе діло.