Грудень 2011

ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ДОЛІ КОЗАЦТВА У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

9 клас, Твори з української літератури, , ,

Часи козаччини — це героїчні сторінки в історії України, славні сто­рінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки.

Все йде, все минає — і краю немає, Куди ж воно ділось? відкіля взялось? —

ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами вели­кий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за волю. Він вірить, що

Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти.

(«До Основ’яненка»)

Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів бо­рються за волю проти ворогів свого народу і перемагають.

Картину волелюбства і мужності українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими ордами показано в поемі «Гамалія». Із піснею вирушають запорожці визволяти своїх побратимів. Шевченко називає ко­заків «сердегами», «орлятами», «соколятами», із захопленням малює кар­тину бою, в якому козаки демонструють свою хоробрість, молодецтво, завзяття:

Неначе птахи чорні в гаї, Козацтво сміливе літає. Ніхто на світі не втече! Огонь запеклих не пече.

І. Франко назвав поему «Гамалія» «погуком козацького геройства, відваги і енергії».

Шевченко зображує козаків мужніми, сильними, волелюбними людь­ми, які

Панували, добували І славу, і волю…

(«Іван Підкова»)

Вони завжди перемагають у поемах Шевченка, бо борються проти гно­бителів свого народу. Красу і велич козацької звитяги поет бачить у тім, що вони прагнуть не власного добра, а волі і щастя свого народу. У поемі «Тарасова ніч» Шевченко зображує повстання козаків проти польської шляхти, яке очолює Тарас Трясило. Славний козак, «орел сизий», він щиро вболіває за свій народ:

Бідна моя Україна, Стоптана ляхами! Оспівуючи перемогу козаків над ворогами, Кобзар водночас глибоко сумує:

Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки, гетьмани?

(«Тарасова ніч»)

Для Шевченка козацтво завжди ототожнювалося з волею і славою Ук­раїни. У поемі «Гайдамаки» він показує козацько-селянське повстання 1768 року. Ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта постають перед нами як справжні національні герої, возвеличені наро­дом і оспівані ним у піснях.

Герою поеми «Гайдамаки» Яремі Галайді притаманні всі риси справжнього козака: мужність, хоробрість, відданість справі, волелюбність, ненависть до ворогів та вірність у коханні. Саме такими сильними, відважними і духовно красивими людьми бачив Шевченко борців за справу свого народу.

Великий Кобзар пишався героїчним минулим українського народу. Бо­ляче йому було думати, що від слави козаків, величі і краси козацької звитяги осталися Могили по полю. («Іван Підкова»)

Тому оспівує він героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам’яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого у нас немає майбутнього.

ЗОБРАЖЕННЯ ВЕЛИЧІ І КРАСИ КОЗАЦЬКОЇ ЗВИТЯГИ У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

9 клас, Твори з української літератури,

Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!

Т. Г. Шевченко

Тарас Шевченко — видатний поет української літератури. За своє життя Шевченко написав багато творів, кожний з яких є витвором мис­тецтва. В усі періоди творчості Шевченка ми бачимо його зацікавленість історією України. Усвоїх поемах «Холодний Яр», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки» та у поезії «До Основ’яненка» автор зображує велич і красу козацької звитяги. Шевченко пишався героїчним минулим свого народу, вірив, що козацька «слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось на світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти».

У поезії «До Основ’яненка» гостро відчувається туга за козацькою вольницею — за звитягою запорожців, за всім, що уособлює українську старовину. І от козацтва, яке було нездоланним заслоном на шляху мо­гутніх орд зі сходу до півдня й врятувало Європу, не стало. Ось чому ав­тор сумує за преславними козаками. Повернення їх можливе, але тільки як повернення ідеї:

Не вернуться сподівані, Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну Червоні жупани!

Поезія «До Основ’яненка» вся пройнята духом запорозької минув­шини, але спроектована у сучасність: автор промовляє до національної свідомості українців, до їхньої честі й гідності. Нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути. Українці, пишайтеся:

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине.

От де, люде, наша слава, Слава Україні!

За рік до написання цієї поезії Тарас Шевченко склав невелику по­ему «Тарасова ніч». В основу поеми покладена історична подія — пере­мога козаків над військом польської шляхти у 1630 році. Кобзар оспівує минулі перемоги козаків над москалями, татарами, турками і ляхами, і по­чуття гордості за звитяжну славу предків переплітається з журбою:

Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться.

Було колись — панували, Та більше не будем!

Тії слави козацької Повік не забудем!

Шевченко у своєму творі закликає українців «тії слави козацької» повік не забувати і гартувати себе до боротьби проти сучасних орд коло­нізаторів, що запанували над «козацькими дітьми». А як оптимістично звучать рядки поеми «Годі журиться», кличуть до лав нових лицарів на­ціонально-визвольної боротьби. Автор радіє перемозі запорожців, нази­ває гетьмана сизим орлом. Але Кобзар обливається «гіркими сльозами», тому що Україна стоптана ворогами:

Була колись козацька І слава, і воля,

Слава сяє, а воленьку Спіткала недоля.

Оспівав Шевченко також Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював походи супроти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, справедливим, за що по­братими його дуже шанують. Сміливість притаманна кожному із за­порожців — розбурхана стихія лише звеселяє їхні серця, піднімає ко­зацький дух. Оспівуючи славні перемоги козаків, Шевченко використовує рефрен «було колись»:

Було колись — в Україні Ревіли гармати;

Було колись — запорожці Вміли панувати.

Панували, добувши і славу, і волю;

Минулося: осталися Могили по полю.

Могили ті — і свідки гучної слави, і нагадування сучасникам, що втра­чене можна відновити, що такі люди, як Іван Підкова, і зараз, напевне, є, бо дух народу не знищений. Шевченко дуже сумує за звитяжною славою предків, але сподівається на краще.

Твори Шевченка свідчать, що треба вчитися у козаків волелюбності, громадської мужності та людської гідності. У поемах показано лицарсь­ку звитягу українців ХVIII століття. Автор зробив висновок, що народ повинен берегти й шанувати пам’ять про козацьку славу. Шевченко пи­шався героїчним минулим свого народу. І ми повинні назавжди запам’я­тати роки козацької слави.

ШЕВЧЕНКО — ЦЕ НАРОД, І ЯК НАРОД, ВІН БУДЕ ВІЧНО ЖИТИ

9 клас, Твори з української літератури,

Тарас Григорович Шевченко — великий поет, геній українського народу. Поет зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. У своїй твор­чості митець сягнув на світовий рівень. Його довершені твори сіють зерна світла й добра, палахкотять незгаслим полум’ям безкомпромісної справед­ливості, проникливої мудрості. Тарас Шевченко народився кріпаком, тож йому, як нікому іншому, були близькі й зрозумілі страждання бідноти. А то­му все своє життя поет присвятив служінню ідеї національного та соціально­го визволення трудящих. Не було такої сторони життя, якої не торкнулося б перо Кобзаря. Разом із тим поет закликав усі народи об’єднатися і разом боротися проти царизму. Він вірив, що на звільненій від експлуататорів землі настане щасливе, прекрасне життя:

І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. («І Архімед, і Галілей…»)

Тарас Григорович Шевченко… Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську куль­туру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все біль­ше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. І не одне покоління українців звіряє своє життя іменем і творчістю Кобза­ря. Коли я прочитала рядки Ліни Костенко «Кобзареві», я зрозуміла, як близькі і мені слова, якими поетеса звертається до нашого генія:

Кобзарю!

Знов

до тебе я приходжу,

бо ти для мне — совість і закон…

Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха,

оцей двадцятий невгамовний вік.

Завихрень — безліч.

Тиші — анітрохи…

Прости, що я дрібницями тривожу

твій вічний, твій глибокий сон…

Т. Г. Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях на­роду. Творчість Т. Г. Шевченка — це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.