В історії загальнолюдської культури є пам’ятки, що відображають найкращі риси, властиві народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості світосприймання, у них звучить жива історія. До таких шедеврів світового мистецтва належить і «Слово о полку Ігоревім» — найвидатніша пам’ятка культури Київської Русі.
Темою «Слова.» у вузькому розумінні є зображення невдалого походу князя Ігоря Святославича проти половців 1185 року. Але ця тема для автора є прелюдією і складовою частиною значно ширшої, проблемнішої теми. Це — історична доля Руської землі, її минуле, сучасне і майбутнє. Отже, «Слово.» — «це роздуми над долею рідної землі». Не випадково образ Руської землі відтворений у поемі як основний її ліричний лейтмотив. Безмежжя просторів Руської землі підкреслено описом подій у різних її кінцях, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть за Сулою — дзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стоять стяги в Путивлі. Дівчата співають на Дунаї, в’ються голоси через море до Києва». Усі відступи автора, переживання героїв, уболівання Ярославни за чоловіком пов’язані з образом рідної землі, в них виражена турбота і вболівання за долю Русі. Герої «Слова…» вважають себе патріотами не якогось одного населеного пункту, а всієї Русі. У поемі кілька разів повторюється звертання: «О Руська земле! Уже за шеломанем єси!», яке передає настрій воїнів, що ступили на чужі землі.
Велич Русі відтворюється також за допомогою гіперболізованої характеристики окремих образів-персонажів. Так, Ярослав не тільки підпирає своїми полками Карпатські гори, а й загороджує шлях на Русь при-дунайським племенам. Князь Всеслав може бігти дуже швидко, при цьому перебігаючи дорогу самому богу Хоросові. Та не тільки подіями, які відбуваються на Русі, вчинками руських людей автор характеризує велич Руської землі. В історичні події на Русі та в авторську розповідь втягуються інші народи і країни. Так, перемогу Святослава над половцями оспівують німці, греки, молдавани.
Для автора «Слова.» Руська земля — це не тільки велика держава, багатий край із розкішною природою, а й люди, які заселяють цю землю і творять її могутність. Із глибоким співчуттям автор ставиться до простих трудівників і сумує з приводу їх масової гибелі. Образ Руської землі доповнюють жінки, які оплакують своїх рідних, що полягли у боротьбі з половцями.
Поряд з узагальненим образом Руської землі ідейне навантаження в поемі несе образ Київського князя Святослава. Зображений він як головний діяч руської історії свого часу. Провідний борець за єдність руських земель, він грізний, величний, його слово — закон для інших князів. Святослав далекоглядний, розсудливий, мудрий. Нерозважливість молодих князів викликає у нього не зловтіху, а благородне прагнення помститися ворогам.
Серед образів захисників руської землі найдокладніше змальований князь Ігор. Це чесний і хоробрий воїн, самовідданий патріот своєї батьківщини. Ігор сповнений бойового духу, прагне здобути славу у боротьбі з половцями, готовий пожертвувати життям і не зупинятися перед небезпекою, яка загрожує його війську. Про своє рішення зіткнутися з половцями він рішуче говорить:
«Хощу бо,— рече,—
Коней приломити конець поля Половецького;
Ось вами, русичи,
Хощу главу свою приложити,
а любо испити шеломомь Дону!»
І ні затемнення сонця, що віщує поганий кінець походу, ні виття степових звірів і птахів не можуть завернути Ігоря назад. Наперекір застереженням і віщуванням Ігор іде вперед, думаючи, що повернення без битви заплямує його рицарську честь.
Важливе місце у творі посідають образи руських жінок, серед яких на першому плані стоїть Ярославна. Жіночі образи втілюють ідею миру, тихого безхмарного життя, спокою домашнього вогнища. Устами жінок автор висловлює жаль, який виявляють усі руські люди за воїнами, що загинули в битві. Образ Ярославни — один із найпри-вабливіших жіночих образів у світовій літературі. Ярославна вражає нас своєю вірністю. Вона віддана не тільки чоловікові, а й батьківщині. Поразка і полон Ігоря, рани на його тілі — її особисте горе, горе усього руського народу, яке пекучим болем відлунює в її душі. Та й оплакує вона не лише Ігоря. Вона докоряє вітрові, що несе ханські стріли на його воїнів. Їй боляче, що сонце своїм гарячим промінням посилює спрагу руських воїнів. Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю, патріотизмом.
«Слово о полку Ігоревім» написане досконалою літературною мовою, багатою народнопоетичними елементами. З фольклору запозичені постійні епітети, порівняння, метафори. За своїм змістом «Слово.» стоїть близько до російських билин, але в стилі, в характері художніх засобів пам’ятка має більше спільного з українським фольклором.
Відколи існує, «Слово.» не перестає бути актуальним у громадсько-політичному і культурно-мистецькому житті російського, українського й білоруського народів, і ця його актуальність не тільки не послаблюється, а навпаки, посилюється.