Іван Семенович Левицький (літ. псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левицький 2 квітня 1918 р.
Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х — 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника — «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки», «Хмари». На тлі художніх пошуків кінця ХІХ — поч. ХХ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом.
Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів — селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль селян, показує процеси, що відбувалися в українському селі після скасування кріпосної залежності. У повісті «Микола Джеря» письменник зобразив селянина-правдошукача, життя якого було змарноване в постійній боротьбі з різноманітними проявами несправедливості. У повісті «Кайдашева сім’я» прозаїк змалював широку картину складних процесів, зумовлених селянською реформою. На думку автора, саме соціально-економічні причини змінили традиційний устрій народного життя. Вони позначились не лише на майнових відносинах, а й на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі та психологічному складі селянина. В окремих творах письменник змалював життя української інтелігенції — найбільш глибоко ця тема розкрита в романі «Хмари». Значний інтерес становлять фольклористичні та літературно-публіцистичні праці І. Нечуя-Левицького.
Вересень 2011
Юрій Федькович (1834-1888)
Юрій Федькович (повне ім’я — Осип Домінік Гординський де Федькович; ім’я Юрій письменник узяв у зрілому віці) народився 8 серпня 1834 р. в с. Сторонець-Путилів на Буковині. Його батьком був небагатий шляхтич, мати походила з родини священика. Навчався Федькович у приватного вчителя та в реальній школі в Чернівцях. Кілька років вів мандрівне життя. Служив в австрійському війську. Вийшовши у відставку, жив у рідному селі. Пізніше оселився в Чернівцях, редагував газету «Буковина». Помер письменник 11 січня 1888 р.
Літературні твори Федькович почав писати німецькою мовою у другій половині 40-х рр. До української поезії звернувся наприкінці 50-х рр., коли перебував на військовій службі. Військові враження великою мірою визначили тематику його творчості. У 60-х рр. побачили світ дві поетичні збірки — «Поезії Іосифа Федьковича» (1862) та «Поезії Юрія Городенчука-Федьковича» (1867— 1868). Федькович — автор низки прозових творів, які друкувалися переважно в галицькій та буковинській періодиці.
У творчості Федьковича велику роль відіграє військова тема. Автор змальовує підневільний стан рядових військових — простих людей, яких позбавили звичного життя та рідної домівки. Його герої прагнуть вирватися з бездушного світу військової муштри, що обмежує та деформує людську особистість. Вони мріють про мирну селянську працю, родинний затишок та рідну оселю. Прагнення маленької людини до щастя дістало яскраве художнє втілення в повісті Федьковича «Три як рідні брати».
Творчість Федьковича — самобутня сторінка української літератури. Вона знайомить читача з життям та прагненнями українського населення Буковини.
Леонід Глібов (1827-1893)
Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого 1827 р. в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в сім’ї управителя поміщицьких маєтків. Освіту здобув у Полтавській гімназії та Ніжинському ліцеї. Учителював на Поділлі, згодом перейшов на роботу до Чернігівської гімназії. Кілька років редагував газету «Черниговский листок». Звільнений з посади за політичні переконання, деякий час не мав постійної роботи. Пізніше влаштувався на посаду завідувача земської друкарні в Чернігові. Помер Глібов 29 жовтня 1893 р., похований у Чернігові.
Літературну творчість Глібов розпочав ще на шкільній лаві. Писав поезії російською та українською мовами. 1863 р. в Києві побачила світ перша збірка його байок. Увійшов в історію української літератури саме як байкар. Письменник спромігся вдихнути нове життя у загалом традиційні сюжетні схеми й тематику, надавши їм колоритних національних рис та актуальних смислових нюансів. Байки письменника формують живу й динамічну картину українського народного життя з його колективним досвідом та мораллю. Глібов — автор низки ліричних творів переважно в елегійному жанрі. У них поет досягає високого рівня майстерності в осмисленні фольклорного матеріалу. Його вірш «Журба» («Стоїть гора високая») навіть став народною піснею. Сум за молодими роками, щемливе переживання плину часу як особистої втрати – такими є мотиви цього твору.