Важливим є питання про характер і зміст законів суспільного розвитку. Виходячи з того, що суспільне життя має дуже складний, динамічний і необоротний характер, деякі філософи /особливо ідеалістичного напряму/ взагалі заперечують існування об’єктивних законів історичного розвитку і тим самим відмовляються від раціонального керування суспільними процесами і передбачення їхніх перспектив. Більшість філософів вважають все-таки, що закони існують, що історичні процеси пізнавані, але трактують їх пізнаваність через ідеалістичну аргументацію /наприклад, як у Гегеля – пізнаваність історії через пізнання абсолютної ідеї /. Діалектико-матеріалістичне розуміння законів суспільства полягає у тому, що ці закони існують, вони мають об’єктивний характер, але разом з тим вони суттєво відрізняються від законів природи. Закони природи, як правило, діють вічно і є незмінними. Закони суспільства, суб’єктом розвитку якого є людина, носять історичний характер /тобто змінюються/ і мають суб’єктивний відтінок, бо здійснюються не тільки через об’єктивні умови, але й суб’єктивні фактори, створювані суб’єктом. Тобто, дія людини через закон не відповідає адекватному результату дії /в цьому великий парадокс, який треба кожного разу вирішувати /. Тому суспільні закони діють в двох напрямах: вони є і фіксаторами наявних відносин і разом з тим регуляторами історичного процесу /наприклад, закон вартості /.