Учнівський твір за романом Гюстава Флобера «Пані Боварі». Життя – це надто складна річ. Інколи людина, щоб відірватися від тяжкої буденності, починає мріяти, жити в уявному нереальному світі. Саме так сталося з героїнею роману «Пані Боварі», яка не погоджувалася з сірою буденністю життя і шукала в ньому, чи, мабуть, у своїх мріях, якогось свята почуттів, казкової любові, за хвилину якої можна віддати все життя. Задум цього роману виник у Флобера із бажання «відтворити сірий колір запліснівілого існування», тобто колір «буденності» епохи. «Я вдивлявся в плісняву, що вкривала душу», – відзначав автор. Саме проти такого кольору життя протестує Емма Боварі, намагаючись чимось скрасити його, зробити яскравішим і цікавішим. Свою героїню Флобер не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком. У духовному плані вона не піднімається над йонвільським рівнем. Все те, про що мріє Емма, чим вона захоплюється, до чого поривається, позначене тривіальністю і може викликати лише іронічну посмішку. Виховувалася вона в пансіоні при монастирі, де зачитувалася романами, в яких «тільки й мови було, що кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанках… дрімучі ліси, сердечні жалі, присяги, ридання, цілунки». Під впливом таких романів формується життєвий ідеал Емми, головними складниками якого є кохання, кавалери, красиве «романтичне» життя в дусі тривіалізованої романтики.

Мрії залишилися мріями, а їй судилося жити в сонному провінційному Йонвілі, в середовищі ситих тілом і душею обивателів, із чоловіком, який щовечора, написавши свої рецепти, «задоволений із самого себе, доїсть рештки печені, погризе шматочок сиру, схрумає яблуко, доп’є графинчик вина, а потім піде в спальню, ляже горілиць і захропе». Автор наділив героїню також невдоволенням навколишнім, душевним неспокоєм, пориванням до іншого життя, тобто тими рисами, які він найбільше цінував у людині. Звичайно, ідеали Емми смішні й безглузді, але річ у тому, що вона вкладає в них усю душу, вона справді страждає, по-своєму протестує проти «життя кольору плісняви» – аж до своєї безглуздої смерті.

До своєї героїні Флобер ставиться неоднозначно. Ії міщанські уявлення про щастя, про ідеального коханця викликані вульгарністю буржуазного існування. Але Емму підносить над іншими персонажами її щире бажання вийти за межі буденного життя і здійснити свою мрію. Всупереч всьому, не розмірковуючи над майбутнім, Емма згодна тікати з Родольфом, вона ладна підштовхнути Лео-на на злочин, бо сама готова на все заради кохання. Щоб краще підкреслити особисту драму Емми, Флобер показав, що її мрії і мрії інших персонажів – різні. Так, наприклад, Леон не здатен мріяти, тому пані Боварі постає для нього з самого початку твору ідеалом в усьому. Але, зіткнувшись з «практичною діяльністю», він стає себелюбцем, як і всі інші. Драма Емми полягає не в тому, що вона мріяла, а в тому, що її мрія не могла здійснитися. Ії чоловік, Шарль Боварі, провінційний лікар – втілення обмеженості і міщанської самовдоволеності. Його розмови з дружиною «були пласкі, як вуличні тротуари, вони не викликали ні хвилювання, ні сміху, ні задуми». Але виявляється, що цей смішний та примітивний Шарль здатний на глибоке й сильне почуття. Він продовжує любити Емму й після її смерті, а розкриття того, що вона була йому невірною дружиною, призводить його до душевної хвороби.

У романі перед нами, читачами, постає світ обивателів, людей обмежених, самовдоволених, вульгарних. їхнє життя заповнене дріб’язковими інтересами й турботами, позбавлене будь-яких проблисків духовності. Створюючи свій роман, Флобер намагався втілити в ньому принцип безособового мистецтва: «Я хочу, щоб у моєму творі не було жодного натяку, який би викривав автора» . Але особистість письменника все ж таки проявляється в його ставленні до своїх героїв. Так само, як і його Емма, Флобер відчував вульгарність навколишнього світу, як і вона, він мріяв про екзотичні країни, як і вона, не змирився із сірою буденністю, не схибнув на шлях процвітаючого буржуа. Письменнику, з одного боку, жаль своєї героїні, яка здатна до протесту, а з іншого боку, він сміється над недосконалістю її внутрішнього світу. Проте ставлення до Емми було доброзичливим, лагідним, спокійним. Цей роман став видатним явищем у літературному процесі Франції, бо до Флобера так глибоко, так реалістично життя провінції не змалював ніхто.