Яцикова наука

«Учись, синку, абись не робив», — часто чув він у дитинстві слова сільських батьків своїм дітям. Носив ту фразу, мов цвях, у пам’яті, не перестаючи дивуватися безглуздому змістові такого імперативу. Учись не для того, щоб здобути знання, які стануть у нагоді у твоїй роботі й у житті, а для того, щоб не працювати чи не працювати тяжко, як твої батьки. Стань, наприклад, якимось чиновником, перекладай папери з місця на місце, анітрохи не переймаючись їхнім змістом і не намагаючись хоча б щось у них зрозуміти.

Він навчався не за таким принципом. Навчався справді жадібно, як це може робити тільки та людина, котра глибоко усвідомила, що вона дуже відстала в цьому від своїх ровесників, яким пощастило своєчасно мати можливості для освіти. Здобуваючи середню освіту, він водночас ходив на лекції з економіки. А потім записався до школи мов, одразу ж узявшись за вивчення німецької, іспанської та англійської…

Там же з Яциком відбулася важлива для його світогляду пригода, яка разюче вплинула як на його мислення, так і на його сприйняття дійсності. Він розповідав, що то було щось подібне до раптового прозріння.

— Це була моя перша зустріч із реальним Заходом. Це був урок: не стверджуй чогось, якщо того не можеш довести.

А починалося те лекціями з економіки в інституті. Професор Шрамченко нам сказав, що німці вирощують більще пшениці на їхніх пісках, аніж українці на своїх благословенних чорноземах. Ми, як полум’яні українські патріоти, гаряче обурилися, бо вважали, що годуємо пів-Європи. Дружно накинулися на професора. А він: «Хлопці, не хвилюйтеся даремно. Я ще матиму у вар лекцію через два тижні. Ви підготуйтеся й доведіть мені, що все справді саме так, як ви стверджуєте. І я підготуюся також…»

Через два тижні він аргументовано довів нам те, що сказав, а ми не мали чим йому заперечити. Отак розвіявся той величний міф і почався суворий перегляд наших захоплених самооцінок.
Я довго думав над тим. Не раз згадувалося, як узимку, довгими вечорами, сходилися до котроїсь хати наші господарі й вели нескінченні розмови на різні теми. Я сидів між старшими чи десь у кутку позаду, жадібно слухав і щоразу дивувався: які то мудрі люди! Вони знали, яка війна була в Італії чи в Греції, хтось згадував імена Платона чи Арістотеля… А мені, малому, мріялося: от якби знати бодай трішки того, що знають вони…

Мені довелося жити в Німеччині в господаря. Він не знав і половини того, що знали й про що говорили наші сільські любомудри. Але він знав, як виростити на піску більше пшениці, аніж одержували українці на плодючому чорноземі. Отака повчальна деталь!

Я дійшов переконання: треба опанувати одну справу, одну ділянку життя і знати її досконало. Тоді станеш справді кимось помітним у ній.

431 слово За М. Слабогипицьким