Архів позначки: Вільям Шекспір

ВІЧНІСТЬ ПРОБЛЕМ ТРАГЕДІЇ «ГАМЛЕТ», АБО ЧИМ БЛИЗЬКИЙ ГАМЛЕТ СУЧАСНІЙ ЛЮДИНІ?

9 клас, Твори з зарубіжної літератури, , , ,

У трагедії Шекспіра «Гамлет» відтворене життя епохи Відродження. Гамлет — людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній чи­тач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,— вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Між цими двома поняттями іде вічна боротьба. Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти «золоту середи­ну», хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє, що ж справді є зло, а що — добро. Так і Гамлет, адже і він казав, що викорінити зло можна тільки злом, і ще: «Щоб бути добрим — мушу бути лютим».

Гамлет проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння. Йому непросто покинути світ рожевих дитя­чих мрій, у полоні яких він жив, і сприйняти життя таким, яким воно є на­справді. У Гамлета була любляча сім’я, він отримував у житті все найкра­ще. І от наступає кінець казки. Чарівний світ приємних мрій і сюрпризів скінчився — перед Гамлетом постало справжнє життя в усій своїй непри­критій чорноті. Він утрачає рідного батька, замість трону має інший спа­док — улесливого дядька-вбивцю; навіть матір тепер він побачив зовсім іншою: здатною на зраду, зраду пам’яті батька і честі родини. Гамлетові дуже важко. Як бути? Чи прийняти світ таким, яким він є, чи стати на бій зі злом? Чи жити за загальними правилами і робити вигляд, що все га­разд, чи назвати все своїми іменами? Гамлет знає, як має бути в ідеалі, він прагне ідеалу. В одному з монологів принц каже, що людина — найдоро-гоцінніший скарб, «вінець природи». Хто ж, як не людина, має бути найбільш доброчесним, високопорядним, благородним?

Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей — не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує:

Хіба ж людина той, хто їжу й сон Вважає головним? Лише тварина. На кладовищі, коли Гамлет тримає череп «бідного Йорика», ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був ма­лим — усі станем прахом:

Великий Цезар вмер — і глина він. Дірки, можливо, затикають ним. Ця проблема знову ж таки має два аспекти — оптимістичний і песи­містичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.

Я вважаю, що крім праху, людина залишає по собі пам’ять, добрі спра­ви, залишає нащадків, які будуть пам’ятати про неї і, може, пом’януть, як казав Т. Шевченко, «незлим тихим словом».

Не тільки ж «замазкою для стін від холодів» залишилися Цезар, Алек-сандр Македонський, Вільям Шекспір. Нащадки шанують їхні справи, дорожать їхніми іменами. Але слова Гамлета ніби примушують кожного замислитися, чим же залишиться він у пам’яті якщо не нащадків, то хоча б своїх рідних. Це філософське питання вічне і в той же час близьке лю­дині, в які часи вона б не жила.

Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші,— занепадає мораль, руйнуєть­ся поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали добра і правди. Як і за­ради чого жити людині в цьому світі?

Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти. А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха, Покласти край йому?

«Бути чи не бути» означає «Як жити?», «В ім’я чого жити?». І це пи­тання належить до розряду вічних. І відповідь на нього шукає кожен для себе. Тут не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Комусь ці питання вирішити простіше, комусь складніше, а комусь вони і в голову не приходять. Ці питання близькі тим, хто вміє замислюватись, хто на­магається не просто жити «день до вечора»…

Протягом трагедії Гамлет ніби зростає, мужніє, він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Гамлет гине. Але він гине не через свою слабкість чи помилки, а через свою інтелігентність, добропорядність. Намагаючись вивес­ти на чисту воду зло, гине сам і гинуть навколо нього люди. «Підгнило щось у королівстві Датськім». Можливо, це засіб вилікувати його — знищити до­тла. Але це навряд чи можливо — влада змінилася, а народ і ті, хто ближчі до влади, залишились ті самі. Такі як Озрики — «комахи» — завжди будуть пле­сти сіті підлесництва, брехні і зради. І це теж вічно актуальна проблема.

У трагедії вражає те, що доходиш висновку: людина — підле створін­ня. Якщо такі люди, які мають бути мудрішими, кращими, не можуть ци­вілізовано вирішити питання, то чого ж чекати від неосвіченого, невихо-ваного простолюду? Так і хочеться сказати словами сучасної реклами: «Якщо влада не може допомогти людині.».

Але я вірю, що людина — «найдовершеніше з творінь», вона справді «дією подібна до ангела», і коли намагатись робити тільки світлі діла, не допускати в серці «чорних плям», то можна досягти багато чого. Стати справжньою людиною: ЛЮДИНОЮ! Я вірю — значить так і буде!

ГАМЛЕТ — ІДЕАЛЬНИЙ ГЕРОЙ СВОГО ЧАСУ

9 клас, Твори з зарубіжної літератури, ,

Людиною він був увесь, в усьому. На нього схожих вже я не побачу,

— ці слова Гамлета про свого батька короля можна було б взяти епігра­фом і до розмови про Гамлета, принца Датського.

Перед нами пройшло все життя Гамлета. Хоча трагедія охоплює декілька місяців, але це був період справжнього перетворення героя з хлопчика, який ніколи не стикався з буденною чорнотою життя, на мис­лителя, філософа, готового до дій юнака.

Декілька штрихів Шекспір подає для змалювання того, яким Гамлет був до того, як виникли у його житті складні питання.

Гамлет був принцем Датським, спадкоємцем королівського трону. Мав нічим не затьмарене життя, навчався у найкращому Віттенберзькому університеті, який був символом вільної думки, «синонімом духовної реформації ХУІ століття».

Гамлет не тільки був знайомий із науковою думкою свого часу, він добре знав літературу, мистецтво, сам писав вірші, знав правила сценіч­ного дійства. Як справжня людина свого часу, Гамлет володіє і мечем.

Гамлет — справжній гуманіст, він добре розумів недоліки свого часу і міг би бути мудрим правителем.

Як син свого батька, Гамлет має помститися за честь родини, вбити Клавдія, який не тільки отруїв брата-короля, а й винен у гріху «крово­змішання». Братовбивця плодить навкруги себе саме зло. Біда Гамлета у тому, що він не хоче бути продовжувачем зла — адже, щоб викорінити зло, Гамлетові доведеться застосувати те саме зло. Йому важко ступити на такий шлях. Героя роздирає роздвоєність: дух батька закликає до по­мсти, внутрішній же голос зупиняє «дію зла». Гамлет намагається вивес­ти зло, як то кажуть, «на чисту воду». Для цього і влаштовує він виставу:

«П’єса — це петля, Вона сумління вловить короля». Гамлет сподівався, що король і сам тепер зізнається у скоєнім злочині. Він і зізнається, але сам-на-сам, тільки у монолозі з собою. Гамлет втрачає слушний момент і дає мож­ливість виграти королю, який плете проти нього нові сіті зла.

Гамлет уміє бути рішучим — вбиває ж він Полонія, думаючи, що то король; відправляє холоднокровно на смерть Гільденстерна і Розенкранца, з гіркою іронією зазначаючи, що «Життя для людини — це промовить: «Раз». Чому ж Гамлет так довго не наважується помститися Клавдієві, покарати його?

Не тільки про відплату за особисту кривду чи тільки помсту за вби­того батька думає Гамлет — душу його ятрять роздуми про необхідність битви зі світовим злом:

Звихнувся час. О доле зла моя!

Чому його направить мушу я? Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, хоче встановити «зв’язок часів», відновити рівновагу добра і зла. Але він безсилий перед світом неправди. Гамлет вірить у силу правди, він заповідає Гораціо ска­зати про нього «повість» людям. Значить, він усвідомлює, що побороти зло дано ще не йому, він має тільки прокласти шлях до «логова» зла.

Хай буду я жорстоким — та не звіром, Хай ранить гостре слово — не кинджал,— так думає іноді Гамлет.

Він — людина своєї епохи, яка несе в собі її роздвоєність. З одного боку, Гамлет розуміє, що людина — вінець усього живого, окраса приро­ди; з іншого — переконується, що людина недалеко пішла від тварини, вона звичайний «прах», «глина». Гамлет переконаний, що потойбічного світу не існує і в той же час пересвідчується у протилежному: слова При-вида є правдою. Гамлет може діяти і діє, але його роздирають сумління і сумніви, він готовий до помсти і бездіє; він не може зважитися на одне вбивство, а його поведінка спричиняє загибель тих людей, які не мали б бути покарані.

Певно, Гамлет «сам себе перехитрив»: занадто багато говорить, роз­думує, робить усе, крім головного. Людина — це прекрасне, досконале створіння. Ці переконання людини своєї епохи зіткнулися зі старим спо­собом життя, в якому усі засоби прекрасні для досягнення своєї мети, у якому діють закони негуманні, жорстокі, звірині. У боротьбі з макіаве-лістами Гамлет загинув. Він схожий на Дон Кіхота, який теж вийшов на боротьбу з цілим світом.

Такі герої гинуть. Гинуть фізично. Але духовно живуть вічно. Три­вожать думки людей, спонукають їх до пошуків сенсу життя. Завдяки таким, як Гамлет, людина залишається людиною, істотою досконалою — «Homo sapiens» перебуває у постійному пошукові істини, вирішуючи пи­тання з питань: «Бути чи не бути?»

«ТОРГУЄ ТОЙ ДРІБНИМИ ПОЧУТТЯМИ, ХТО СЕРЦЕ ВСІМ НА ПОКАЗ ВІДКРИВА» (В. Шекспір)

9 клас, Твори з зарубіжної літератури, , , , ,

Людські почуття… Дрібні вони чи високі, але вони керують людиною та її вчинками. Самі почуття дають духовну поживу людині, збагачують її чи принижують. Адже і велич людини вимірюється не зростом і стату­рою, а силою її почуттів. І навіть почуття власної значимості і людської гідності властиві, на жаль, не всім людям.

Але варто віддати належне епосі Відродження, яка збагатила людину такими шедеврами, які висвітили справжню силу людських почуттів.

Розглядаючи твори Вільяма Шекспіра, розумієш, якою глибиною дум­ки керувався драматург, зображуючи людські почуття. Здається, що сам він міг проникнутися почуттями своїх героїв. І герої вони не за назвою, а через надзвичайну силу, яку їм дано автором. Але кожний персонаж Шекспіра сприймається у нерозривній єдності зі своєю епохою. Здаєть­ся, що для трагедії «Ромео і Джульєта» було достатньо самих лише по­чуттів, але автор зобразив і місто-державу Верону, і протиборство сімей, і вуличні бої, і бали, і молодіжні вечірки.

Але герої Шекспіра, незалежно від місця і часу,— це його сучасники. Навіть образи античних персонажів несуть відбиток епохи Відродження. І цей відби­ток проявляється саме у почуттях. Хоча корені конфліктів, в яких перебува­ють герої, є соціальними, проте трагедії цих героїв суто людські. Людська ве­лич — у вічному протиріччі з людськими вадами і недоліками. Хіба що Макбета можна зарахувати до злодіїв, а всі останні — просто люди. Але важливо, що тягар, який лежить на душі у кожного персонажа, він несе по-своєму.

І нерідко сімейна драма стає драмою цілої держави. Це ми спостері­гаємо і в «Гамлеті», і в «Королі Лірі». І людські пристрасті, які виника­ють у палаці короля Ліра, захоплюють усіх дійових осіб, не щадять ні бать­ка, ні брата, ні сестри, ні чоловіка. Війна не на життя, а на смерть стирає і старечу сивину, і квітучу молодість.

Сутність людини, її місце в житті і її вага в суспільстві — ось у чому ця трагедія.

Справа в тому, що герої твору порушили закони, за якими відбуваються усі суспільні зв’язки, за якими діти підкоряються батькам, а батьки турбу­ються про них, за якими піддані підкоряються королю, а король турбується про них. У трагедії «Король Лір» батько виганяє з дому дочку, дві інші вига­няють з дому батька, одна сестра труїть іншу, найменша дочка йде війною на власну батьківщину. Те саме відбувається і з підданими, де Глостер виганяє сина, а незаконний син катує батька. Але є у творі й інші почуття. Корделія не принижує своєї гідності підлабузництвом до батька, привселюдно зізна­ючись йому у своїх почуттях, які вважає цілковито інтимними. І тому вона залишається вигнанницею. Корделія, Едгар, Кент, королівський блазень — люди, сповнені розуміння, внутрішнього благородства і людських прав.

Два полярних світи, один — вигнанців, інший — багатства і влади, здобу­тих улесливою торгівлею почуттями Гонерильї, Регани, Корнуола і Едмонда.

Світ сильних і багатих не вибачає тим, хто повстає проти нього. А лю­дина тільки ціною власного горя і власних випробувань приходить до вис­новку, що немає нічого ціннішого за життя.

Іншими почуттями проймається Галілей із однойменної трегадеії. Його почуття кровної помсти зливаються з глибокими роздумами про життя і смерть, добро і зло, силу і слабкість людини, боротьбу розуму і справедливості проти зла, що панує в світі. Але трагедія розкриває не лише долю принца Данії, а і долі інших персонажів, з якими він взаємодіє. Це знову ж таки представники двох ворожих таборів. Причому, і Гамлет, і другорядні персонажі виявляють себе в дії.

Кожне слово Гамлета б’є в точку і зриває маски. Цей твір Шекспіра вважається одним із кращих філософських творів у всій світовій літера­турі, а філософія ця виражається у боротьбі і переживанні героїв.

Так, як і в трагедії «Король Лір», влада в «Гамлеті» належить жа­люгідній людині — королю Клавдію, який скоїв злочин — убив рідного брата, але він розпоряджається долями підданих. Поряд із ним його пер­ший міністр Полоній. Ось хто торгує своїми почуттями, угідливо служа­чи спочатку одному королю, потім іншому. Характерними рисами По-лонія є рабська угідливість і паскудство. Характерною рисою трагедії Шекспіра є те, що автор прирікає на загибель не лише негативних персо­нажів, а і сповнених найпрекрасніших гуманістичних рис. Але в цьому трагізм життя, який тільки підсилює віру автора в це життя і в людину.