Архів позначки: Пантелеймон Куліш

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА РОМАНУ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА»

9 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 р.» Пантелеймон Куліш творив тоді, як Шевченко писав вірші «Три літа», а Микола Костомаров ґрунтовне дослідження з історії України «Богдан Хмельницький». Куліш писав текст водночас російською і українською мовами. Окреме видання з’явилося аж 1857 року. Серед перших читачів роману був Тарас Шев­ченко. «Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» Куліша, і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал»,— писав він, повертаючись із заслання. Безперечно, роман Куліша був значною подією.

Відомо, що джерелом «Чорної ради», як і низки віршів «Три літа», як і монографії «Богдан Хмельницький», є козацькі літописи ХVII—ХVIII століть. Зокрема Кулішів роман на одній із найвидатніших історико-літе-ратурних пам’яток і водночас найдостовірніших історичних джерел XVII століття — на «Літописі Самовидця», про що й сам Куліш признається в епілозі.

В основу роману також покладено козацький літопис Григорія Граб’янки про події в Україні 1663 року. Навіть прототипом одного з героїв романа — полковника Івана Шрама — був реальний історичний персо­наж полковник Іван Попович.

Звернення Куліша до історії рідного народу не випадкове.

Ідеї національного відродження, народності і демократизму, що па­нували в середовищі патріотично настроєної української громадськості, ґрунтувались на історичному матеріалі та фольклорній стихії. Другим важливим чинником став романтизм, характерною рисою якого було звер­нення до історичного минулого. На початку XIX століття на історичну тему переважали твори поетичного жанру. Тому художнє втілення тем та образів української історії, зокрема козацької доби, в жанрі роману було актуальним завданням нашого письменства.

В основу сюжету роману автор поклав літописне оповідання про істо­ричні події «чорної» ради, яка відбулася 17 і 18 червня 1663 року на око­лиці Ніжина. Внаслідок несприятливих для України суспільно-політичних обставин після смерті Б. Хмельницького почався розкол єдиної політич­ної цілості України — на Правобережжя і Лівобережжя. На Правобережжі, яке залишилось під зверхністю Польщі, гетьманував Павло Тетеря. На Ліво­бережжі, яке, всупереч Переяславській угоді 1654 року, підпорядкувала собі Росія, точилася гостра боротьба між кількома претендентами на булаву. Кошовому отаманові Івану Брюховецькому завдяки підтримці царської ад­міністрації і за допомогою демагогічних обіцянок вдалося схилити на свій бік Запоріжжя, козацьку чернь і низи суспільства і на «чорній раді» «доскочити булави». Так розгорілося полум’я соціальної ненависті, грабун­ку, вбивств значніших козаків: Якима Сомка, Василя Золотаренка та кількох інших полковників було страчено, чимало старшин заслали до Сибіру. На тлі таких історичних подій розгортається романтичне кохання героїв роману Петра Шраменка і Лесі Череванівни.

П. Куліш, прихильний до городових козаків, водночас негативно ха­рактеризує політичну роль Запоріжжя. Воно, як вважає автор, стало істо­ричним анахронізмом і перетворилося на джерело соціальних зворушень, що зсередини підривало незміцнілу молоду українську державність: «Те­пер хто йде на Запоріжжя? Або гольтіпака, або злодюга, що боїться ши­бениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там, окаянні, в Січі да тілько п’янствують». Проте Куліш не відмовляє січовим братчикам у патріотизмі, хоробрості, здатності до самопожерт­ви, побратимства, за які вони «припадали до душі всякому» українцеві.

Змальовуючи детально картину «чорної ради», Куліш довіряє Самовид­цеві як свідкові, єдиному літописцеві й сучасникові, що зобразив її до дрібниць. Романіст не наслідує літопису дослівно, а творчо трансформує його ідеї та образи. Фрагментами, генетично пов’язаними з козацькими літопи­сами, наскрізь пройняте художнє полотно «Чорної ради»: від зображення становища українського суспільства напередодні національно-визвольної війни і до останнього розділу роману (страта Сомка і смерть Шрама).

Таке використання джерел було природне для давнього українського пись­менства. Про це свідчить і творчість Т. Г. Шевченка, М. Костомарова, І. Не­чуя-Левицького, І. Франка, Лесі Українки й інших художників слова.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ У РОМАНІ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА»

9 клас, Твори з української літератури, , , , , , , , ,

Багатогранна діяльність П. Куліша нерозривно пов’язана з вивченням світогляду в цілому і характеру українського народу зокрема. Саме в цьо­му він убачав життєдайні джерела самобутності художньої творчості. У своїх філософських роздумах, статтях, оглядах, рецензіях, і, звичайно, творах письменник досить часто ставить у центр уваги саме проблему національного характеру, менталітету, питання про народні джерела його формування і становлення.

Особливий інтерес тут викликає роман «Чорна рада», що є своєрід­ною енциклопедією українського характерознавства. На сторінках цього твору ми зустрічаємо і суворого у своїй відданості Україні полковника Шрама, і химерного запорозького отамана Кирила Тура, романтичного і мужнього лицаря-звитяжця Петра Шраменка, гетьманів — по-державному мудрого Сомка і лукавого Брюховецького, охоронця козацьких звичаїв та традицій козацької демократії Пугача, заможного хуторянина Черева­ня, чарівну Лесю, народного філософа і проповідника кобзаря, міщан та інших. Кожен з них — яскрава індивідуальність, самобутній характер, їх об’єднують спільні риси української національної психології, етики та мо­ралі. Національний характер у романі — це органічна єдність протилеж­ностей. Він багатогранний, та при тому завжди цілісний і довершений.

Паволоцький полковник Шрам згідно з авторськими ідеологічними настановами не дуже вірить у силу народних мас, більше покладаючись на козацьку старшину. Це, здавалось би, повинно послаблювати народне начало в його характері. Але саме доля України, рідного народу визнача­ють сенс життя Шрама. Герой по-своєму бачить проблему й шляхи її роз­в’язання, і народ ніколи не був для нього чужим. Звідси й спорідненість характеру Шрама з характером героїв українських народних легенд, істо­ричних пісень та дум. Згадаймо славного кошового отамана Сірка, що, вболіваючи за долю рідного краю, збирає козацьку раду і закликає хлопців-молодців сідлати коней та виступати в похід проти ворога. Або характерні для запорозького лицарства зневага до небезпеки, закоханість у степ, у безмежний простір, що також є прикметою української вдачі. Ці ж риси властиві й герою роману Шрамові.

Мотив дороги, як і в народній творчості, також підкреслює в героях твору їхню козацьку витривалість та відвагу, що виявлялися у далеких і виснажливих походах, тяжких боях. Показовим тут є епізод битви Ки­рила Тура та Петра Шраменка, хоч він і має відтінок безрозсудності та нерозумної завзятості.

Крізь призму народного світосприйняття подає П. Куліш і характери Сомка та Брюховецького. Основним критерієм оцінки їхніх вчинків є відданість Україні.

Сомко наділений характерними рисами українського полководця і державного діяча. Йдучи за літописними та фольклорними оповідан­нями, автор пише, що «він був воїн уроди, возраста і красоти зело див­ної». Постійні епітети та порівняння, інші деталі портрета підкреслюють у характері такі ідеальні риси народного героя як лицарство, гідність, чесність, відданість та мудрість. Ідея сильної української держави згур­тувала навколо нього багатьох представників тогочасного суспільства.

За народною традицією йшов П. Куліш у змалюванні характеру Брюховецького. Іванець, як його називали козаки,— це образ політичного ка­р’єриста, подібного до Барабаша з українських народних дум та історич­них пісень. Він — прямий антипод Сомка, тому поданий у різко сатиричному плані: від портрета до вчинків та дій. Це передає народну оцінку таких істо­ричних персонажів.

Ще один яскравий тип характеру в романі — це Кирило Тур. Його життєва філософія — філософія свободи, любові, відваги й відчайдуш­ності. Цим він нагадує славнозвісного козака Мамая з народних легенд та запорожців-характерників.

Важливим ідейно-естетичним чинником у «Чорній раді» є народна куль­тура, яка пронизує різні сфери буття людини. Це й народна поезія, і побут, і релігія, і звичаї, і обряди. Та й природа в системі духовних і моральних цінностей народу завжди виступала могутнім фактором формування не лише емоційності української вдачі, а також джерелом любові, миру й злагоди. Згадаймо опис переживань молодого Шраменка через нерозділене кохання. У своїй сукупності вони й відтворюють атмосферу національного життя, у якій формуються національні характери українців.

УТВЕРДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У РОМАНІ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА»

9 клас, Твори з української літератури, ,

«Чорна рада» П. О. Куліша — перший і один з кращих українських істо­ричних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням історико-політичних проблем — незалежності та соборності України, ролі державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків і дітей, кохання й подружнього життя, народної моралі та інші.

Добро постійно бореться зі злом, і, на жаль, не завжди перемагає. Наказ­ний гетьман Яким Сомко прагне об’єднати усі українські землі, відстояти незалежність, і тоді становище народу покращає, бо зменшиться тиск ро­сійських воєвод. Брюховецький теж прагне влади над українським народом, але зовсім з іншою метою — задоволення власних амбіцій і збагачення. Це йому вдається завдяки підлості, підкупові та зраді, а для українців те обер­тається новими кровопролиттями, утисками і повною втратою незалежності. Хоч зло й перемогло, автор звертається до своїх сучасників, щоб вони вра­хували помилки предків і зрозуміли, що їх сила — в єдності й обачності.

Зло уособлює й полковник Гвинтовка, родич Череванів. Це жорсто­ка і підла людина у ставленні не лише до селян, сусідів, а й до власної дружини — польської княгині. Черевань, приятель Шрама, на перший погляд, сама доброта. Але раптом чуємо його розповідь зі сміхом на устах про те, як йому дісталася карета польського князя, котрого, захо­пивши, продали в рабство, а дитину потоптали кіньми. Нейтральність, байдужість до суспільного життя теж часто буває злом. Тому ж Черева­неві байдуже до всього: «А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити?»

Яскраво постає в романі проблема вірності та зради в образах старо­го Шрама, його сина, Гвинтовки та Вуяхевича — генерального писаря Сомка. Паволоцький полковник — піп Шрам до кінця відданий своїй бать­ківщині, для неї він не пошкодував ні життя синів, ні свого власного. Для Гвинтовки ж не існує поняття честі, відданості, щоб одержати полков­ницький пірнач, він готовий горнутися до сильніших, зраджувати, торгу­вати навіть власною племінницею.

Вірний своєму козацькому обов’язку і Кирило Тур. Він ладен пожер­твувати собою для врятування Якима Сомка, але тут честь позмагалась із честю, і благородний намір запорожця не здійснився.

Проблема кохання і подружнього життя яскраво висвітлюється в другій — любовній сюжетній лінії роману.

Петро Шраменко з першого погляду закохується в Лесю Череванівну. А дівчина давно заручена і мріє про гетьмана-красеня Сомка. Хоч і Пет­ро їй не байдужий. Утворюється класичний трикутник. У Лесю закохуєть­ся й Кирило Тур. На заручинах молода Череванівна раптом з прикрістю помічає, що Яким Сомко не дуже шанує її увагою, його більше турбують (і турбуватимуть, мабуть!) державні справи. Коли її викрадає запорожець Тур, якого потім поранить Петро, Лесин наречений каже: «Молода, бать­ку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде». Ці слова боля­че вражають дівчину, але діватися нікуди — заручена. І тільки після смерті Сомка Леся й Петро одружуються, розуміючи, що давно і по-справжньому кохають один одного. Петро заслужив це щастя, бо кинувся виручати Лесю тоді, коли вона йому відмовила, постраждав, так би мовити, за чужу наре­чену. У Кирила Тура свої погляди на подружнє життя: він вважає, що однієї його любові достатньо для одруження, а дівчина може й потім полюбити. Тому викрадає Лесю. Щоправда, потім він поводиться благородно — після «чорної ради» і поразки Сомка дівчина була повністю у його владі, але він цим не скористався, не примушував її до шлюбу.

Отже, у розв’язанні проблеми кохання та подружнього життя автор на боці взаємної поваги й любові. Йому не імпонує також безправність одного з подружжя (так, Череваниха повністю керує чоловіком, а Гвин-товка тримає свою жінку за рабиню).

Проблема дотримання народної моралі простежується в авторсько­му аналізі психіки всіх персонажів. Навіть найпідліший Брюховецький, готовий убити суперника в бою, не наважується зробити це з безоружним Сомком. Сторожі одверто ненавидять Кирила Тура, думаючи, що це таємний убивця Сомка. Отже, бодай крихта доброго начала існує в душі у кожного, закладена віковічною народною традицією.

Таким чином, «Чорна рада» П. Куліша — твір, який підносить, уславлює загальнолюдські цінності, і це робить його цікавим та повчаль­ним у всі часи.