Реймське євангеліє – маловідомий книжковий раритет, створений у першій половині XI століття і тоді ж назавжди вивезений з України. Але нині нам належить не стільки шкодувати за ним, скільки пишатися. Адже книга ця стала, як це не дивно звучить сьогодні, однією з найцінніших духовних реліквій французького народу. Книга, яка найбільше цитується за кордоном у контексті історії Франції, має безпосереднє відношення і до української історії, бо пов’язана з іменами Ярослава Мудрого і його знаменитої доньки Анни.
За радянських часів пройшов на екранах кінотеатрів фільм «Анна Ярославна – королева Франції». Багатьох глядачів, і безумовно, привернув увагу один епізод у цьому фільмі: після О урочистого прийому на території Софії Київської високоповажного посольства з далекої Франції Ярослав Мудрий дає останні розпорядження щодо посагу своїй наймолодшій доньці Анні, яка має виїжджати до далекої країни як майбутня дружина французького престолоспадкоємця. Одним з перших як найдорожчий подарунок Анні Ярослав Мудрий назвав Євангеліє, написане зовсім недавно для великокняжої бібліотеки тогочасною давньоукраїнською мовою і оправлене в позолочені прикраси.
Виявляється, цей епізод з фільму – достовірний історичний факт, який у майбутньому мав цікаву й неоднозначну інтерпретацію цілої низки зарубіжних істориків.
Анна Ярославна привезла подаровану батьком книгу до невідомої їй Франції 1050 року. Це давньоукраїнське Євангеліє, як засвідчують дослідники, було написане в Києві спеціально для Анни, бо її ім’я вказане в самому рукописі. Створена кирилицею, книга довго нагадувала доньці Ярослава Мудрого про її далеку Батьківщину. Вона присягалася на цій книзі, ставши незабаром королевою Франції. Можливо, це з її доброї легкої руки, покладеної в урочистий момент коронації на сторінки батькової книги, наступні королі Франції започаткували цю традицію – присягу на вірність своєму народові, засвідчену на привезеному з Києва Євангелії.
Після смерті Анни Євангеліє якийсь час зберігалося в королівських палатах. Та ось майбутній король Чехії Карл IV вивозить цю духовну реліквію до Праги. З добрими намірами, аби прислужилася вона чеському народові, він дарує книгу одному з монастирів своєї столиці.
Незабаром заново переписана книга, уже з доданим чеським варіантом, знову опиняється у Франції, у місті Реймсі (звідси назва – Реймське), а в 1793 році знову зникає з архівів. Після закінчення революції її віднаходять, і вона вже назавжди прописується в Реймській бібліотеці.
Один з аргументів, який переконливо засвідчує українське походження цієї унікальної книги, – кольори ініціалів, заголовних літер і різноманітних заставок, якими завжди славилися київські рукописні шедеври. І, безумовно, мають рацію О-, ті дослідники, які вважають, що саме в ці художні деталі творці вкладали своєрідний національний код свого народу, особливості його світосприйняття й мислення. У художньому оформленні Реймського євангелія переважають сині, жовті і малинові кольори – барви, які були на прапорах Київської держави, а відтак і козацької України.
Хто тільки не «присвоював» собі це Євангеліє: і чехи, і словаки, і греки, і росіяни. Та й серед самих українців, як зазвичай і в інших принципових питаннях вітчизняної історії, теж досі немає єдиної думки щодо історії цієї літературної пам’ятки.
(460 слів)
За М. Тимошиком