Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим?
Який митець не був натхнений її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, її чарівною силою, ; що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, почуття, думки і прагнення всього, що є | кращого в людині, що підносить її до вершин людської гідності, до людяності, до творчості?
Який боєць не знаходив для себе в українській пісні сили й завзяття, бойової щедрості, любові до народу, презирства до ворога і до смерті?
Виринають із сивини століть і проходять гордою ходою перед нашими воїнами славні прадіди – Байда Вишневецький, Дорошенко, Нечай, Богун, і Богдан, і славний Морозенко, і козаки Швачка та Голота.
Який трудівник – ой у лузі та ще й при березі, чи в полі на роздоллі, чи серед степу широкого, чи на морі глибокому, чи в шахті під землею, чи на заводі за верстатом – не почував легкості й бадьорості від її геніального ритму?
Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх?
Яка дівоча весна не приносила кохання на її крилах?
Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу. Це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна, народу, що цілі віки бився, як лев, за свою свободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров, своє життя, як казав великий Шевченко, «без золота, без каменю, без хитрої мови» на виковування в боротьбі свободи, права на повноцінне життя, на виявлення в житті всіх своїх здібностей!..
Тяжка була історія. Кривава, бодай не вернулась. І народ, якого позбавляли багатьох можливостей, у кривавій боротьбі вилив свою душу, свій поетичний геній у єдине, у що міг, – у пісню, у безсмертну українську народну пісню. Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине,
От де, люди, наша слава,
Слава України.
Честь і слава українському народові, що створив ці пісенні скарби, якими можемо з гордістю ділитися з людством, викликаючи в нього подив і захоплення.
Честь, вічна слава і добра пам’ять достойному сину України – композитору Миколі Лисенку, який у найпохмуріші царські часи не кинув народ свій, а ціле життя присвятив збиранню української фольклорної пісні, який учився в народу (як він казав, «учився на сірій свитині, на грубій сорочці, на дьогтяних чоботях – там душа Божа сидить»), який увесь свій талант і многолітній труд поклав на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу, повернути нам, любовно очищені й витончені, як скромний дар достойного сина й учня своєму батькові – народу-вчителю.
Будьмо гідними цих коштовних перлин, бережімо їх, просвітляймо й очищаймо ними наші душі й серця, передаваймо цей неоціненний скарб нашим дітям і внукам!
(448 слів)
За О. Довженком