Cуспільство — це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об’єднання, у рамках якого відбувається більш-менш постійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття «суспільство» використовується досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всього людства, проте в соціології під суспільством розуміється об’єднання людей, що характеризується:
• спільністю території їхнього проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, у рамках якого складаються і розвиваються взаємозв’язки і взаємодії членів даного суспільства;
• цілісністю і стійкістю;
• самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютному, а відносному змісті;
• таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв’язків.
Удаючись до типологічного опису суспільств, дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.
Марксистська типологія суспільств відома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п’ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні.
Технократична типологія суспільств набула особливої популярності в другій половині XX ст. Згідно з нею виділяють три типи суспільств: 1) до індустріальні, що ґрунтуються на сільськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа – ручна праця; 2) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілізації, а технологічна їх основа – машинна праця; 3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп’ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація. Термін “постіндустріальне суспільство” ввів у науковий обіг американський соціолог Д. Рісмен у 60-х pp. XX ст., значного поширення набув він із виходом однойменної книги Д. Белла в 1973 р. Постіндустріальне суспільство він розглядає як таке, в економіці котрого пріоритетними стають не галузі виробництва товарів, а виробництво послуг, проведення наукових досліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. На думку Д. Белла, провідним класом у такому суспільстві стає новий клас технічних фахівців, технократів, експертів, консультантів.Прибічниками теорії постіндустріалізму стають багато західних учених, які використовують різну термінологію, зберігаючи єдність у трактуванні сутнісних рис постіндустріального суспільства. Так, Р. Дарендорф уживає термін “посткапіталі-стичне суспільство”, А. Етціоні – “постсучасне”, Е. Тоффлер, Р. Арон – “інформаційне”, 3. Бжезинський – “технотронне”.
Історична типологія суспільств. Згідно з нею, виокремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мисливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи: • суспільства першого світу (від XVIII ст. дотепер) – США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія; • суспільства другого світу (від початку XX ст. до початку 90-х pp. XX ст.) – СРСР, держави Східної Європи, що згодом, унаслідок політичних і економічних реформ, переходять до суспільств першого світу; • суспільства третього світу (від XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) – Індія, африканські та південноамериканські країни; • “нові” індустріальні країни – Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань.
Типологія суспільств світу за політичними режимами, згідно з якою виділяються демократичні, авторитарні й тоталітарні суспільства. Близькою до цієї є типологія, запропонована К. Поппером у книзі “Відкрите суспільство та його вороги”. Він розподіляє всі суспільства на відкриті (демократичного типу з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного й авторитарного типів з утиском прав і свобод людини).
Наприкінці XX ст. набула популярності макросоціологічна концепція “золотого мільярду”, згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального виробництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, та решта суспільств, які становлять джерело дешевої сировини та дешевої робочої сили для високорозвинутих суспільств. Кожна з наведених типологій суспільств має право на існування, базується на власних теоретико-методологічних засадах, має відповідний поняттєвий апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті сутнісні характеристики суспільств.