Усі знають, що «Реве та стогне…» написав Тарас Шевченко, але ж автора музики цієї пісні згадують нечасто.

Учитель словесності Болградської чоловічої гімназії Данило Крижанівський щоразу, коли в Одесі гастролювала трупа Мар­ка Кропивницького, бодай на день приїздив за сотню верст із свого містечка до шумливого приморського міста.

З Марком Кропивницьким він був знайомий давно, схиляв­ся перед блискучим талантом свого земляка (обидва були родом з Єлисаветградщини), тягнувся до нього. Спостерігаючи за гля­дачами, зачарованими грою улюбленого актора, відчуваючи особливе емоційне напруження в залі, коли він співав народні пісні (їх у кожному спектаклі було завжди кілька), Крижанів­ський мріяв присвятити Кропивницькому власний музичний твір.

Словами пісні став початок балади «Причинна» Тараса Шев­ченка. Однієї щасливої миті народилась і мелодія. За першої ж нагоди Данило Крижанівський награв Маркові Кропивницько­му на фортепіано свою мелодію. За хвилину пісня залунала на повний голос, ніби була давно й добре відома знаменитому акто­рові.

Обом дуже хотілося оприлюднити пісню. Ноти вдалося на­друкувати окремим виданням із присвятою Маркові Кропив­ницькому, але загал їх не побачив: усі примірники видання конфіскували (з 1876 року було заборонено ставити українські слова під нотами, можна було друкувати самі тільки ноти). Ta навіть через п’ять років після скасування цієї безглуздої заборони твір на слова Шевченка не допустили до людей. Що ж робити? Невже цю пісню ніколи не почує народ?

І Кропивницький вирішує заспівати її в одному зі спектаклів. Це, звичайно, було ризиковано, бо відходити від затвердженого цензурою тексту заборонялося. Можливі серйозні неприєм­ності — заборона гастролей, штрафи… Однак від свого рішення Марко Лукич не відмовився.

У цей день у театрі йшла п’єса Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе в неволю». Коли в четвертій дії Іван Непокритий, якого грав сам автор, повідомляв, що йде в солдати замість свого побратима Семена, який щойно одружився, у залі завжди відчу­валось емоційне піднесення: учинок Івана зворушував своєю людяністю. І ось в цей найяскравіший момент спектаклю, коли в ньому мала звучати інша пісня, Марко Лукич вийшов на аван­сцену і, витримавши невелику паузу, заспівав:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива…

Прекрасний баритон Кропивницького лунав особливо пов­ноголосо, помітно було, що артист хвилюється, що настав якийсь значущий момент. Мелодія зачаровувала, вона гармоні­ювала з образом буряної ночі. Марко Лукич уловив настрій залу й ледь помітним рухом руки подав знак: «Співаймо разом!» І зал підхопив пісню, бо ж багато присутніх добре пам’ятали слова, якими розпочинався «Кобзар».

Той вечір детально описали його учасники. Відомо навіть прізвище поліцейського (Рудковський), який, здогадавшись, що відбувається щось «незаконне», притримуючи лівою ру­кою шаблю, побіг із першого ряду через увесь зал на вулицю, а там, із приміщення фабрики, де був телефон, кричав у слу­хавку: «Бунт… демонстрація… прошу негайно приїхати!» За кілька хвилин з’явився пристав, спектакль було перервано, розпочалися дізнання. Однак твір, який ненависники всього українського намагалися не пустити до людей, уже вилетів на волю, щоб стати улюбленою піснею нашого народу.

450 слів
За Г. Клочеком