Треба залишити все: вічну гризоту про недолуге життя, щоденні нарікання, що навколо так багато поганих людей і вони, бач, щасливі, а ти хороший і нещасний. Просто взяти й зупинити своє звичне життя й негайно, не роздумуючи, у будь-який спосіб поїхати в Чигирин!
Ідеально — вирушити туди пішки, якщо маєш час і хоч якусь волю. Коли дотупаєш цими битими дорогами, якими ходять і їдуть українці вже понад дві тисячі років, ти раптом відчуєш, що, увійшовши в Чигирин, став іншим. Ти став трохи нижчим на зріст і кремезнішим — точно таким, щоб поміститися в старезну козацьку свитку, яку побачив у єдиному в країні музеї Богдана Хмельницького (тобі щойно тут розповіли, що наші предки були саме не такі, як їх малюють). Тобі стало життєво важливо дізнатися, де ж поділася труна з Богдановим тілом з-під пам’ятної плити в його церкві в Суботові. Тобі захотілося спуститися пошукати його в ті підземні тунелі під Чигирином, куди ніхто не спускався. Ти раптом відчуваєш, що там, під землею, точно є життя й живі козаки, вони ждуть нас. І ти стоїш над цією дірою- входом у Холодному Яру й підставляєш лице під холодний вітер, що дме з тунелю, і думаєш собі: «Треба взяти побільше вогню й туди залізти, бо раз звідти дме, то десь є вихід». І ти розумієш, що в тебе вже точно є вихід з усіх ситуацій, що ти їх іще вранці не міг пережити.
Ти хочеш, щоб чигиринці домоглися відбудови Богданової резиденції — хай тут буде літня столиця всіх президентів, що судилися Україні. Ти хочеш, щоб усі побачили п’ятдесятишести- кілометровий височенний вал, насипаний руками козаків, і зрозуміли, що загадка єгипетських пірамід — це модно, але не так уже й оригінально. Тут поламалася, бо не витримала, сучасна техніка, якою намагалися повторити роботу тих наших прадідів. Ти раптом сказав це слово «прадід» інакше, ніж досі, тепліше й з жалем, що раніше не прийшов сюди, до прадідів.
Ти обнімав із друзями тисячолітнього дуба, яких не буває на світі. А тут він є. І, щоб він не вмирав, йому під коріння закопали цілого коня. Це було жертвоприношення. І дуб живе, тільки не родить більше жолудів.
Ти подумав, що банально втішав свою слабкість тим, що поганих людей, мовляв, більше й вони сильніші. Ти просто не там ходив по життю. Ось чигиринці ходять, співають, підсипають тобі третю порцію юшки, розказують про місцевого діда, що в сімдесят років написав свій перший роман, а його викликали до Києва на зліт молодих письменників.
Ти їхав додому, розуміючи, що кожен українець хоча б раз у житті мусить приїхати в Чигирин, щоб пізнати себе й стати мудрішим і кращим.
416 слів З журналу