Цілком слушно та доцільно, реформуючи в 1918 році росій­ський правопис, викинули з алфавіту літери «ять» (бо вона позна­чала той самий звук, що й «е»), а також і твердий знак на кінці, бо він там нічого не позначав. Але зовсім інша річ з літерою «ґ» в українському алфавіті. Вона — не тотожна жодній іншій літері та часто відрізняє схожі слова з одним різним звуком і різним зна­ченням. Візьмемо слова гніт, що є відповідником до російських «гнет», угнетение, і ґніт, що означає по-російському «фитиль»; грати — дієслово, відповідник до російського «играть», і ґрати — іменник, по-російськи «решетка»; гулі — по-російському «гулянье», і ґулі — множина іменника, відповідниками до якого є росій­ські слова «шишка», «волдьірь».

Звукова та значеннєва різниця цих, не позначена окремою літерою, не тільки утруднює читання писаного та друкованого тексту цими словами, а іноді призводить до того, що важко зро­зуміти, про що йдеться.

Ось фраза: «Це твої перші гулі, хлопче, а скільки їх ще буде в тебе попереду?» Про що тут мовиться — чи про гуляння паруб­ків і дівчат на сільській вулиці, чи про ті болячки-пухлини, що їх дістав хлопець після бійки або вдарившись об щось?

Під час однієї реформи українського правопису в 1930-х роках літеру «ґ» таки було скасовано. Мотивували це тим, що літера в написанні іноземних слів і прізвищ ніби творила велику плутанину. Бо її треба було писати в словах латинського похо­дження, а також із сучасних європейських мов, де чується звук [£] (наприклад, ґенерація, Ґете). А в словах грецького походження або в сучасних іноземних словах, де чується звук [Ь], потреба в цій літері відпадає (географія, Геродот, гусар). Прибічники цієї реформи додавали, що в українській мові із звуком [ґ] поглядно не так уже й багато, а тому відповідну вимову їх легко запам’ятати.