Поніс до хати та й каже жінці:

— Я найшов маленького хлопчика, що плив у кошику долі річкою. Ми його назвемо Пливунчиком. Доглянемо його, і на старість буде нам від нього поміч.

Жінка рибалки дуже зраділа і доглядала дитину, як рідна мати. Та рік за роком швидко минали. Малий Пливунчик виріс у здорового і красивого парубка. Йому тепер вже було 19 років.

Трапилося одного разу, що біля хати рибалки проїжджав цар на коні. Біля хати цар зупинився та й каже:

— Ану, зашли сина, най ми принесе свіжої води. Почувши ці слова, рибалка крикнув на сина і каже:

— Пливунчику, іди скоро і дай цареві свіжої води напитись.

Парубок побіг і дав цареві напитися свіжої води. Напився цар води та й питає:

— Скажи мені, чоловіче, чому твого сина звуть Пливунчиком? Тепер рибалка розповів цареві, як він найшов на воді кошик, обмащений смолою, а в тому кошику був маленький хлопчик. А що кошик плив долі водою, то хлопчика назвали Пливунчиком.

Почувши цю розповідь рибалки, цар почав догадуватись, що це, мабуть, той хлопчик, якого царський слуга кинув у воду.

Звернувся тепер цар до того рибалки та й каже:

— Дозволь, чоловіче добрий, щоб твій син поніс моє письмо у царський двір і передав його моїй жінці.

— Дуже вдячно! — погодився рибалка.

І написав цар своїй жінці письмо, конверт добре заклеїв і передав його вугляревому синові. Дав йому і свого коня, щоб парубок чимскоріше прибув у царський двір, а сам сів під дуба, щоб відпочинути.

У письмі цар написав своїй жінці, щоби царські слуги убили того хлопця, і коли він поверне додому, щоб хлопця уже не було серед живих.

Узяв Пливунчик від царя письмо, сів на коня і вирушив у дорогу. Ідучи по дорозі, зайшов у один густий ліс. Перейшов через той ліс і вийшов на якесь широке поле, а на тому полі була одна маленька хатина, що стояла на курячій нозі.

День наближався до кінця, і надворі ставало темно. Бачить хлопець, а в хаті світло. Підходить ближче, а з хати йому навстрічу виходить стара баба. Це була одна з тих дев’яти бабусь, які були у хаті вугляра, коли він народився.

І питає баба хлопця.

— Де ти ідеш, сину?

— До царя йду, бабко! — відповідає парубок.— Несу письмо його жінці. Тільки не знаю, як туди добратися. Може, ви знаєте, бабко, де живе цар?

— Сьогодні ти вже, сину, до царя не дійдеш,— відповіла баба.— Тепер ніч, надворі темно. Заходи до хати і у мене переночуєш. А завтра я тобі покажу дорогу до царя.

Парубок погодився.

Узяла баба і прив’язала коня до дуба, що ріс біля хати, потім коня нагодувала і напоїла та й хлопця завела до хати. Потім дала хлопцеві вечерю і уклала його спати.

Пливунчик був змучений довгою дорогою, то й заснув солодко.

А коли баба бачила, що парубок спить твердим сном, то вийняла з його кишені письмо, відкрила його і прочитала, що цар написав.

Жалко стало