Діялося це 1683 року далеко від України.
Величезна армія турецького султана Ахмета II, яка завоювала багато європейських міст, узяла в облогу столицю Австрії Відень. Урятувати нечисленних захисників Відня могли тільки союзники – німці й поляки, якби вони прийшли на допомогу. Але союзники не знають, що турецькі війська стоять під самими мурами Відня. Щоб передати таку звістку, пробратися через ворожі кордони зголосився вусатий чолов’яга з люлькою в зубах. Він сказав, що знає турецьку мову й легко може видати себе за турка.
Це був український козак Юрій Кульчицький. На той час йому виповнилося сорок три роки. Народився він поблизу Самбора на Львівщині. Закінчив церковну школу і ще зовсім юним хлопцем подався на Січ. У походах і битвах швидко став бувалим козаком. В одному з походів йому не пощастило — потрапив до турків у полон. Однак біда принесла Кульчицькому й користь: здібний бранець бездоганно вивчив турецьку мову. Після викупу з полону Кульчицький переїхав до Відня, де спочатку працював перекладачем, а потім став купцем.
Австрійські воєначальники вручили сміливцеві листа. Він, переодягнувшись у турецьке вбрання, разом із товаришем сербом Михайловичем зміг пробратися через ворожий заслін і передати листа союзникам. Ті швидко зібрали військо і рушили до Відня, щоб урятувати столицю.
І оборонці протрималися, доки надійшла допомога. Під стінами Відня об’єднані війська німців, поляків і козацькі полки розгромили турецьку армію.
Зібралися після перемоги найшанованіші люди Відня й запитали Кульчицького, якої винагороди бажають сміливці. Михайлович захотів грошей, щоб будинок купити. Кульчицький нічого не захотів, лише попросив віддати каву, яку турки покинули з переляку в своєму таборі. Пояснив, що дуже любить каву, звик до неї в турецькому полоні. Віддали йому гору мішків з кавовими зернами. І довго всі дивувалися, навіщо нормальній людині пити таку гіркоту.
Пізніше Юрій Кульчицький видав книжку про свої військові пригоди. Її прочитало багато людей. А в центрі Відня він відкрив першу в місті кав’ярню. І кожен, хто прочитав книжку, йшов до кав’ярні, щоб побачити героя. Купували каву, кривилися, аж сльози від тієї гіркоти їм з очей текли. І тоді Кульчицький вирішив додавати в каву цукор. Тепер усі пили її із задоволенням. І цей рецепт у нього перехопила вся Європа і ще й до сьогодні готує каву саме за ним. Шкода тільки, що забули назвати її «кава по-кульчицьки».
Хороброго козака віденці запам’ятали не тільки героєм, рятівником свого міста. Він лишився для них ще й першим віденським кав’ярником.
Коли Кульчицький помер, уся столиця Австрії ховала його з великими почестями. Пізніше, у XIX столітті, одну з віденських вулиць назвали на його честь. А на одному з будинків було встановлено невелику бронзову скульптуру. Кульчицький зображений у турецькому одязі, його обличчя прикрашають чудові козацькі вуса. У лівій руці він тримає тацю з філіжанками кави, а в ногах знаходяться трофеї розбитої турецької армії – пощерблені ятагани, бунчуки, хоругви з півмісяцями.
(450 слів)
За М. Слабошпицьким