Серед багатої матеріальної і духовної спадщини чільне місце належить іконопису, у якому втілено душу українського народу, глибину сприйняття християнської віри, силу і мудрість традицій.
Ікони як вид малярства поширилися у Київській Русі з прийняттям 988 року християнства від Візантії, звідки їх, на початку як взірці, привозили до Києва.
Згодом навичок писання ікон набули місцеві малярі, а вже наприкінці XI ст. у Києві працював славетний чернець-маляр Алімпій.
У подальші віки паралельно з професійним розвивається і щораз більше поширюється народний іконопис, у якому з другої половини XVI ст. окреслюються самобутні стилістичні особливості та образна система. В іконописі, так само як і в літературних творах чи фольклорі, хоч і опосередковано, порушувалися проблеми суспільного життя. Народний іконопис був виразником національної свідомості народу («Українське народознавство»; 119 сл.).
Завдання до тексту
1. Визначити стиль і тип мовлення.
2. Скласти план до тексту. Орієнтовний план
1. Місце іконопису в духовній спадщині народу.
2. Ікони як вид малярства.
3. Славетний чернець-маляр Алімпій.
4. Народний іконопис.
5. Проблеми суспільного життя в іконописі.
3. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів.
Наприкінці, іконопис, християнська віра, Візантія, чернець-
маляр, щораз, фольклор, опосередковано.
4. Записати числівники словами.
988 року, з другої половини XVI ст.
5. Питання до тексту.
• У зв’язку з чим ікони почали поширюватися в Київській Русі?
• Назвіть ім’я відомого ченця-маляра, що творив у Києві.
• Як поширювався і розвивався народний іконопис?
• Які проблеми порушувалися в іконописі?
6. За складеним планом переказати текст. Переказ