Конфлікт – це відсутність згоди між двома чи декількома суб’єктами,зіткнення протилежних сторін, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутр дискомфорт однієї особи. При конфлікті кожен суб’єкт нав’язує свою точку зору, цілі, думки, гостру суперечку і заважає, перешкоджає іншому суб’єктові чинити так само.

Умовою виникнення конфлікту або першоджерелом є конфліктна ситуація.

ФУНКЦІЇ:

1. Інформативна:

1) сигналізуюча — привертання уваги суспільства до якихось обставин, що вимагають втручання, на проблеми, що заважають подальшому розвитку підприємства (організації, трудового колективу);

2) комунікативна —обмін інформацією між учасниками конфлікту.

2. Інтегративна — впливає на співвіднош інтересів, структуру груп. Завдяки цій функції здійснюються:

• утворення груп, встановлення, підтримка нормативних і фізичних мене груп;

• встановлення і підтримка відносно стабільної структури внутріпіньогрупових і міжгрупових відносин;

• соціалізація й адаптація як індивідів, так і соціальних груп;

• створення і підтримка балансу сил і, зокрема, влади;

• стимулювання нормотворчості та соціального контролю;

• створення нових і відновлення існуючих соціальних норм та інститутів;

• пошук протиріч, що, у свою чергу, сприятиме суспільному розвитку;

• посил. внутріпіньогруп. інтеграції, зміцнення єдності групи, мобілізація внутр резервів, пошук прихильників, виявлення супротивників, неформ лідерів і неформ розміщення сил.

3. Регулятивно-розвиваюча (інноваційна) — за її допомогою відбувається усунення перешкод на шляху розвитку колективу (поліпшуються психологічні характеристики колективу, підсилюється соціальна активність, згуртованість і т.ін.). Конфлікт спонукає до змін, відкриває дорогу інноваціям.

4. Психотерапевтична (полегшуюча) — конфлікт знімає психологічну напруженість, дискомфорт. Якщо конфлікт вчасно виявлений і вирішений, це дає можливість запобігти серйозніших конфліктів, що ведуть до тяжких наслідків.

УЧАСНИКИ:

Учасники конфліктної ситуації не перебувають постійно у ворожих стосунках, а виступають в ролі опонентів як представники різних груп, підрозділів, організації в цілому. Тому сила кожного в досягненні перемоги неоднакова і визначається так званим рангом опонента. Так, опонентом першого рангу є індивід, який виступає від власного імені та переслідує особисті цілі; опонент другого рангу — це група, яка переслідує групові цілі; опонент третього рангу — структура, що складається з кількох груп, які взаємодіють. У більш складних організаційних структурах ранг опонентів може зростати.

Розрізняють чотири типи конфліктів в залежності від учасників:

внутріособистісний;  міжособистісний;  між особистістю і групою;  міжгруповий.

НАСЛІДКИ:

А) позитивні:

1) виявлення й фіксації суперечностей, а також проблем у суспільстві, організації, групі. 2) розв’язання суперечностей

3) знімання соціальної напруженості та ліквідації стресової ситуації, допомагає «випустити пар», розрядити обстановку.

4) стабілізація соціальної системи, тому що при цьому ліквідуються джерела незадовол.

5) інтенсифікація й стимулювання груп творчості, сприяння мобілізації енергії для вирішення задач, поставлених перед суб’єктами.

5) з’ясування співвідношення сил соціальних груп чи спільнот і тим самим може застерегти від наступних, більш руйнівних конфліктів.

6) виникнення нових норм спілкування між людьми чи допомогти наповнити новим змістом старі норми.

7) сприяння адаптації робітника в колективі, оскільки саме під час конфлікту люди більшою мірою розкриваються.

8) задоволення не тільки первинних, але й вторинних потреб особи, її самореалізація та самоствердження.

Б) негативні:

1)  стан дестабілізації і дезорганізації і організації.

2)  уповільнення темпів соціального, економічного, політичного й духовного розвитку колективу в орг.

3) нові, більш деструктивні конфлікти.

4) зниження рівня організації системи, зниження дисципліни і, як наслідок, до зниження ефективності діяльності.

5) негативний вплив на соціально-психологічний клімат у групі: з’являються ознаки негативного психічного стану (почуття пригніченості, песимізму й тривоги), що призводять людину до стану стресу;

6) розчарування у своїх можливостях і здібностях, деінтенсифікація особи;

7) негативне оцінювання людиною своїх партнерів за спільною діяльністю, розчарування у своїх колегах і недавніх друзях;

відступ — мовчання, відсутність захопленості, відокремлення індивіда від групи.