Розширення джерелознавчої основи з історії філософії відбулось за рахунок публікації текстів, які комуністичний режим робив недоступними, керуючись ідеологічними мотивами. Це стосується також окремих текстів чи фрагментів текстів «революційних демократів», відсутніх у багатотомних виданнях (І. Франко, Леся Українка та ін.).

Другим важливим напрямом розширення джерельної основи з історії української філософії було включення в український простір інтелектуального спілкування текстів з гуманітарних і філософських проблем, створених українцями поза межами СРСР. До старшої генерації належать В. Липинський, Д. Донцов, М. Шлемкевич, В. Винниченко, І. Мірчук, Д. Чижевський, І. Фізер, І. Лисяк-Рудницький, Р. Шпорлюк, А. Жуковський, О. Мотиль, С. Козак, Є. Лащик, Т. Гунчак та ін. До цього переліку можна зарахувати також авторів, тексти яких написані на межі філософії та гуманітарних досліджень з історії, літературознавства, мовознавства, мистецтвознавства, — Є. Маланюк, Ю. Шевельов, О. Пріцак, І. Шевченко, Б. Кравченко, Г. Грабович та ін. У розвитку релігійно-філософської думки, філософії релігії помітний внесок І. Огієнка, А. Жуковського, А. Річинського (репресований радянським режимом), А. Шептицького та ін.

Дослідження інтелектуальної діяльності українців у діаспорі в різні періоди, зокрема у XX ст., у т. ч. окремих осередків, установ, видавництв у Європі (Празі, Мюнхені, Парижі), Канаді (Торонто), США та інших країнах, дотепер не втратили своєї актуальності. Ідеться про діяльність Українського вільного університету (Прага, Мюнхен), Українського наукового інституту Гарвардського університету, Наукового товариства ім. Шевченка в Америці, Української вільної академії наук (США) тощо. Важливу роль в українському інтелектуальному і громадсько-політичному житті відіграли видавництва «Сучасність» (журнал «Сучасність», Мюнхен), «Смолоскип» (діє в Україні). Зокрема, журнал «Сучасність», видавництва «Пролог», «Сучасність», «Смолоскип» зробили вагомий внесок у публікацію української позацензурної (самвидавної) літератури в 60—80-ті роки XX ст. Значним здобутком стало перевидання в Україні 10-томної «Енциклопедії українознавства», яка містить важливу інформацію про особистостей та осередки інтелектуального життя української діаспори.

Значно скромніші здобутки у виданні джерел з історії української філософії. Безперечним досягненням 90-х років була публікація текстів княжої доби, підготовлена до друку С. Бондарем (Інститут філософії); двотомника текстів «Українські гуманісти епохи Відродження» (К., 1995), упорядкованого В. Литвиновим (у здійсненні перекладів з латинської, польської, давньоукраїнської, російської мов, написанні приміток і коментарів брали участь В. Шевчук, A. Содомора, В. Пепа, В. Крекотень та ін.); творів Станіслава Оріховського (упорядкування та переклад В. Литвинова); першого тому творів Стефана Яворського із запланованого тритомника (переклад, коментарі та передмова І. Захари, К., 1992). Однак у 90-ті роки припинилася робота над латиномовними рукописами професорів Києво-Могилянської академії, які зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки ім. Вернадського. Із джерел української політичної думки опубліковано 9-томне видання (в 14-ти книгах) «Тисяча років української суспільно-політичної думки» (за ред. Т. Гунчака, В. Шевчука, B. Яременка, К., 2001).

Розширення джерельної основи з історії української філософії відобразилося в хрестоматіях освітнього призначення: «Історія філософії України» (К., 1993); «Історія української філософії» (Львів, 2004); Крисаченко В. С. «Історія української філософії» (К., 2006); у впорядкованій М. Русиним двотомній антології «Україна: філософський спадок століть».

Кількісне зростання джерельної основи та звільнення з-під ідеологічного контролю стало передумовою якісного оновлення досліджень з історії української філософії. Однак цей вихід на новий рівень у філософії загалом і в дослідженнях з історії філософії відбувався поступово. Крім джерелознавчих досліджень та публікацій писемних пам´яток Київської Русі, було зроблено значний поступ в їх осмисленні, осягненні світогляду цього історичного періоду в інтелектуальній історії України. Вагомим є внесок В. Горського, який розпочав дослідження наприкінці 80-х років XX ст., а в 90-ті роки і на початку XXI ст. опублікував низку праць з історії філософських ідей Київської Русі. Йому вдалося згуртувати молодих дослідників духовної культури Київської Русі. В Інституті філософії до цих досліджень долучилися С. Бондар, О. Сирцова (екзегеза апокрифічних текстів, в якій вона поєднує теологічну і філософську герменевтику).

У 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст. опубліковано історико-філософські дослідження, які стосуються філософії XVI—XVIII ст. Організатором їх була В. Нічик, якій вдалося вивести історико-філософські дослідження на інтердисциплінарний рівень, залучити до співпраці гуманітаріїв інших націй. Найважливіші її публікації — «Петро Могила в духовній історії України» (К., 1997), «Києво-Могилянська академія і німецька культура» (К., 2001). Значущим поступом стало дослідження співробітниками відділу історії української філософії Інституту філософії НАН України гуманістичних і реформаційних ідей в Україні. Найголовніші публікації: В. Нічик, В. Литвинова, Я. Стратій «Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні» (К., 1991); монографія В. Литвинова «Ренесансний гуманізм в Україні» (К., 2000).

Важливою темою історико-філософських досліджень була філософія Г. Сковороди. Відбувались регулярні сковородинівські читання у Переяславі-Хмельницькому, за результатами яких публікувалися збірники статей. Одним із недоліків багатьох збірників статей, опублікованих у 90-ті роки, є те, що їх упорядники намагалися представити якомога більше статей замість відбору якісніших публікацій. У 1997 р. опубліковано окремий номер журналу «Ukrainian Studies» (Торонто), присвячений філософії Сковороди (містить статті Т. Закидальського, Н. Пилип´юк, С. Шерера, Дж. Фізера та ін.)

Серед досліджень українських філософської, суспільно-політичної думок XIX ст. — початку XX ст. виокремлюють велику кількість публікацій, присвячених вітчизняним мислителям. Не тільки історики філософії, а й гуманітарії з інших галузей (історики, мовознавці, літературознавці) стали включати у свої дослідження філософські проблеми. Найприкметнішою щодо цього є поява філософського літературознавства, представленого публікаціями С. Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі» (К., 1999), Г. Грабовича «Поет як міфотворець» (К., 1998), О. Забужко «Шевченків міф України» (К., 2001); «Notre Dame d´Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (К., 2007), працями М. Ільницького про поезію Б.-І Антонича, Т. Гундорової «Франко не каменяр» (К., 2006), Я. Поліщука «Міфологічний горизонт українського модернізму», Є. Нахліка «Доля, los, судьба» (Львів, 2003), книгою історика Я. Грицака про І. Франка «Пророк у своїй вітчизні» (К.,2006) та ін.

Важливим є значення в інтелектуальному житті України праць зарубіжних українців. Деякі із них очолили науково-дослідні інституції в Україні (О. Пріцак став засновником і першим директором Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України, Я. Пеленський — директор Інституту європейських досліджень НАН України). Інші здійснюють в Україні видавничу діяльність: Г. Грабович очолює видавництво «Критика», яке публікує твори українських авторів (започатковане повне видання творів П. Куліша), перекладні твори, видає журнали «Критика» та «Український гуманітарний огляд», що стали осередками інтелектуальних дискусій в Україні. Масштабну видавничу діяльність в Україні здійснює видавництво «Смолоскип», заслугою якого є гуртування творчої молоді, зокрема завдяки журналу «Молода нація». М. Плав´юк керує видавництвом ім. О. Теліги. Активними в інтелектуальному житті були або є тепер А. Жуковський, Л. Білас, Ф. Сисін, І. Фізер, Р. Шпорлюк, Б. Гаврилишин, П. Потічний, С. Козак, Є. Лащик, Т. Гунчак, Я. Пеленський, Р. Пітч, О. Мотиль, І. Шевченко, Т. Закидальський, М. Богачевська-Хом´як, Н. Пилип´юк, О. Гнатюк та ін. Зацікавилися українськими інтелектуально-культурними та суспільно-політичними проблемами також інтелектуали інших націй: Е. Вільсон (Велика Британія), В. Кортгаазе, Л. Гандріх (Німеччина)та ін.