ЧІПКА — НЕ БУНТАР, А ЗЛОДІЙ? (За романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Я різав все… Т. Г. Шевченко

Багато сучасних вчених усе більше й більше схиляються до думки, що характер людини, її нахили, таланти закладються ще до народження дитини. А умови життя, соціальний стан людини дають можливість їй або реалізувати свій талант, або занедбати його.

На жаль, Чіпка Варениченко, головний герой роману Панаса Мир­ного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», занедбав талант хлібороба, а вміння повести людей за собою перетворив у злодійське ремесло.

Усе своє лихе життя він пояснює тим, що шукає правду.

Коли на власній ниві Чіпка зібрав гарний врожай, несподівано при­несли з волості страшну звістку: в нього відбирають землю. Це була підступна акція чиновників — землю у нього відібрали обманом, віддавши її комусь за хабар. Чіпка віч-на-віч зіткнувся із жорстокою несправед­ливістю. Він протестує, але все більш скочується на слизький шлях. У товаристві п’яниць і волоцюг — Лушні, Матні і Пацюка — грабує, бе­шкетує, пиячить. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Не міг про­пити тільки жита, що виростив власними руками, окропив власним по­том: спротивилася хліборобська совість, не віддав шинкареві за безцінок, а подарував колишньому товаришеві. Цей вчинок був останньою іскрою, що відмежовувала в його душі добро від зла, та й вона швидко згасла.

Коли не стало чого пропивати, компанія Чіпки вирішує обікрасти пана. Варениченко йде нехотя, огинаючись, але як дійшло до того, що їх викрив сторож, Чіпка вбив його. Поведінку свою він виправдовує таки­ми словами: «Хіба ми ріжемо? Ми тільки рівняємо бідних з багачами».

Та якщо пшеницю вкрали вони дійсно у пана, то життя відібрали у такого ж бідняка, як і самі,— у сторожа.

I знову рікою ллється горілка, нею заливається совість. Горілка ви­гнала й матір із дому.

Та з часом Чіпка зрозумів, що треба поводитись інакше, чесною робо­тою прикривати свої злочинні нахили й наміри. Уся зграя вдень невтом­но працювала, а вночі за детальним планом ватажка коїлися страшні зло­чини. Навіть кохання, найсильніше людське почуття, не змогло змінити підступну злу суть Чіпки. Всі свої злочини він прикривав високими сло­вами про пошук правди. Будь-які негаразди у своєму житті Варениченко сприймає як вселюдську трагедію, бажає мститися, розпалює себе горілкою, щоб легше вбивати, і грабує всіх підряд, не дивиться на те, хто перед ним — пан чи свій брат — хлібороб.

Займаючись розбоєм, він сп’янів від крові і від усвідомлення власної сили та влади над людьми.

Останній злочин Чіпки і його товаришів-злодіїв — убивство родини козака-хуторянина Хоменка. Цьому немає виправдання.

Мільйони людей живуть в однакових соціально-історичних умовах, зазнають однакових бід та знущань. Але чому ж одні живуть за законами добра і справедливості, а інші стають на шлях злочину? Відповіддю на це питання може бути життя кожної окремої людини.