“I поки жив, стояти я клянусь за руську правду i єдину Русь” (Iван Кочерга)
Сонце котилося за днiпровi кручi, стомлене i припале пилом за день.
Давня Софiя… Дивишся i не можеш надивитися на цю пам’ятку, збудовану у тi далекi неспокiйнi часи, коли на Руську землю набiгали печенiги, половцi. Тодi вставали всi, кому дорога була рiдна земля i могутнiй красень над Днiпром – Київ. Вставали з мечами до бою на чолi зi своїм великим князем Ярославом.
Ярослав Мудрий – великий князь Руської землi. Саме таким змалював його образ у своїй п’єсi Iван Кочерга.
Iдея патрiотизму – наскрiзна у творi. Ярослав Мудрий був великим патрiотом своєї країни. Вiн любив свою землю i готовий був вiддати життя за неї. Князь вболiває за те, щоб народ жив у мирi. Вiн не може бути спокiйним i щасливим тодi, коли в країнi неспокiй. Заради спокою i припинення мiжусобиць Ярослав стратив новгородського посадника Костянтина, який повстав проти єдностi Руської землi. Заради миру, вiн вiддає свою улюблену дочку Єлизавету за норвезького короля Гаральда. Хоч тяжка втрата дочки, але князь насамперед пiклується про могутнiсть держави.
Ярослав гордий за свою батькiвщину i пишається тим, що в його князiвських жилах тече кров рiдного народу. Вiн з гордiстю заявляє:
Менi не треба пишних тих казок,
що предкiв нам шукають десь за морем.
Народ мiй тут, на рiдних цих просторах…
Князь бореться за єднiсть i могутнiсть Київської Русi. Ярослава недарма назвали Мудрим. Вiн заслужив на це ймення, бо завжди дбав про iнтереси держави, i народ не раз допомагав своєму князевi у скрутну годину. Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов’язку: “ранiш закон, а потiм благодать”, – каже вiн.
Ярослав ставить iнтереси держави понад власнi. I навiть людина, що хотiла його вбити (син Костянтина Микита), пiзнавши “розум дивний мудрiшого з усiх царiв”, проймається до нього симпатiєю. Муляр Журейко допомагає князевi в тяжку годину, а Микита гине в бою за Київ.
Патрiот, борець за мир i спокiй, Ярослав перемагає печенiгiв. Вiн гордо заявляє:
I поки жив, стояти я клянусь,
За руську правду i єдину Русь!
Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога, i на честь перемоги в iм’я слави свого народу князь вирiшує увiковiчити його подвиг:
Там, на полi бою, де я сьогоднi ворога побив,
Я, дивний храм воздвигну.
Князь збудував нi з чим не зрiвняний Софiївський собор, який i нинi, через багато столiть, зачаровує нас красою архiтектурних форм, фресок i мозаїк, зустрiчаючи i проводжаючи сонце.

Художнє втiлення патрiотичної iдеї в драматичнiй поемi Iвана Кочерги “Ярослав Мудрий”
Тема патрiотичного минулого завжди приваблювала сучасних письменникiв. I це не випадково, адже не одна чорна вiсть сколихнула нашу рiдну землю, хто тiльки не хотiв загарбати Україну! Скiльки грабiжникiв зазiхало на багатство i незалежнiсть прекрасного мiста Києва! Вони приходили з вогнем i мечем i гинули на майданах Києва, бiля його стiн, на стрiмких берегах Днiпра. У народi вiн завжди був символом непохитностi та непереможностi й вiчної слави.
Iсторичнi теми завжди хвилювали Iвана Антоновича Кочергу. До цiєї тематики у своїй творчостi письменник звертався часто. Одним з кращих його творiв є романтична драма “Ярослав Мудрий”. Подiї сивої давнини розказують про перiод формування нашого народу, про нашi корiння.
Кочерга змальовує сувору й героїчну добу, коли нашi пращури боролися за єднiсть Київської Русi, за її мирний розвиток i процвiтання.
Почуттям любовi до рiдної землi пройнята вся поема. Усi руськi люди, дiйовi особи п’єси – палкi патрiоти.
Так Микита, син новгородського посадника Костянтина, прийшов до Києва з одною єдиною метою – помститися за смерть свого батька. Проте, вивчивши життя киян, iсторiю князювання Ярослава Мудрого, Микита рiзко змiнює свої намiри. Вiн побачив перед собою не просто керiвника Русi, а справжнього патрiота Києва, свого народу.
Саме турботою про змiцнення держави були зумовленi суворi рiшення князя, спрямованi проти Костянтина та його прихильникiв, що хотiли вiдiрвати Новгород вiд Києва. Нелегко Ярославу карати новгородського посадника, бо той свого часу не раз допомагав йому. Та коли наважився Костянтин пiдняти руку проти єдностi Русi, Ярослав наказав покарати його. Микита, переконавшись у мудростi Ярослава Мудрого, гине сам, захищаючи Київ, князя.
Iнший герой твору, Журейко, що також зазнав кривди вiд Ярослава, доходить висновку, що Ярослав Мудрий вiддає всi свої сили для змiцнення держави. Цiкава рiч, Журейко, ставши захисником Русi, висловлює погляди народних низiв на полiтику Ярослава:
Ранiш, нiж храми будувать святi,
Годиться правду ствердити в життi.
Добре, що ми бачимо, як iдеали справедливостi були священними для наших пращурiв.
Жiнки теж виявляють неабиякi почуття любовi до рiдного Києва, вiтчизни. I Єлизавета, i Анна справжнi патрiотки. Вiд смутку, туги на чужинi гине юна Єлизавета.
Та найповнiше, найяскравiше iдея патрiотизму розкривається в образi головного героя – Ярослава Мудрого. Цей образ приваблює нас, перш за все, своєю правдивiстю i не змалюванням його iдеальним, а у всiх його суперечностях. Це людина високої культури, яка по праву вважається Мудрим. Вiн хоче возвеличити Київ, будує Софiю – величний зразок архiтектури, споруджує Золотi ворота, дбає про книги, тримає переписувачiв книг, якими пишається. Але Ярослав – воїн, що керується правилом: “Ранiш закон, а потiм благодать”. Вiн веде полки проти печенiгiв, щоб утворити могутню державу – Київську Русь. Сам за неї думає вiн до останньої митi життя. Певно це бачив народ, а сам Ярослав був завжди з народом i вiрив у його силу й незалежнiсть. Для Кочерги виразником його iдеалiв для прийдешнiх поколiнь є слова, що вкладаються в уста Ярослава:
“Береться мудрiсть не iз заповiтiв,
А iз шукань i помилок гiрких”.
Тож шукаймо i ми нашу мудрiсть у життi, в таких хороших книжках, як ця.