Архів позначки: справедливість

БОРОТЬБА СПРАВЕДЛИВОСТІ З ЖОРСТОКІСТЮ І НАСИЛЬСТВОМ У ПОВІСТІ І. ФРАНКА «ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ»

Для Івана Франка характерні твори, головними героями яких є ак­тивні, глибоко порядні, віддані народній справі люди. Один із таких творів — повість «Перехресні стежки». У провінційне місто приїжджає молодий талановитий адвокат Євгеній Рафалович. Адвокат має мож­ливість заможно і спокійно жити, зробити блискучу кар’єру, але він свідо­мо обирає інший шлях — шлях оборони селян — найбезправнішого прошарку тодішнього суспільства. Чому саме такий вибір зробила його душа? Вразливий хлопчик змалку відчував біль від споглядання будь-якої несправедливості, зростав розважливою, відповідальною людиною.

Знайомлячись із містом та його мешканцями, Євгеній уважно вислу­ховував усіх, хто до нього звертався, і робив свої висновки. А потім пішов на несподіваний крок — вирішив захищати хлопа. Ані вмовляння, ані по­грози «матадорів» повіту не змусили його відмовитися від цього наміру. Адвокат твердо вирішив іти обраним шляхом. Хоч це і важко (йому зда­лося, що він піднімає гору), але він повинен робити добро народу.

Слова письменника: «Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією (інтелігент­ністю) відплатитися йому»,— можна трактувати як життєве кредо молодого адвоката. І дійсно, реальне життя це підтверджує: «Він поклав собі голов­ним правилом говорити кожному щиру правду, не дурити нікого марними надіями…» Незабаром жоден документ із канцелярії Рафаловича не вихо­див польською чи іншою мовою, а тільки «руською», себто українською. Євгеній мав національну гідність, українською мовою виступав і в суді.

Наділений неабияким психологічним чуттям, він швидко розумів ха­рактер людини і поступово усвідомив суть народних проблем. Діяльність Рафаловича зустріла спочатку «товариські» нарікання, а потім відкри­тий і прихований шалений опір з боку керівників повіту. Подеколи й самі селяни, навчені численними гіркими уроками, відходили від адвоката, побоюючись обману. Але це було тимчасовим явищем. Через певний час, пересвідчившись у чесності та порядності нової для них людини, вони поступово прониклись його ідеями. Навіть духовні пастирі — о. Зварич і о. Семенович — не витримали життєвого випробування, але їх місце за­ступили такі проводирі з народу, як селяни Дем’ян Горішній та Марусяк. Це вже не ті люди, що блукають у пітьмі і ніяк не знайдуть дороги, а сві­домі борці, які знають, чого прагнуть. Вони висувають тепер не лише вузь­ко економічні, а й політичні вимоги.

Колись Рафалович, дивлячись на заблуканого в лісі селянина, питав сам у себе: «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний наро­де?» — і сам же вирішив провести селянські маси через життєву школу. Результати своєї праці Євгеній невдовзі побачив. Саме таким людям, які починали справу всебічної освіти селянства, завдячуємо ми нині розвит­ком демократичних свобод і, навіть ширше,— розбудовою демократич­ного суспільства.