Політичній карті світу властива висока динамічність. Вона відображає головні політико-географічні зміни: утворення нових незалежних держав, зміну їх політичного статусу; злиття одних держав з іншими; втрату державності (політичного суверенітету); зміну площі держави — території і акваторії, її кордонів; зміну назв держав і їх столиць.
Головними об’єктами політичної карти світу є суверенні держави. У 1900 році на земній кулі було всього 55 суверенних держав. У той же час існувала значна британська колоніальна імперія і менша за площею — французька. Вони збереглися після першої світової війни, як і колонії деяких інших країн — Японії, США, Нідерландів, Бельгії, Португалії, Італії, Іспанії. Розпад колоніальної системи імперіалізму після другої світової війни, зростання національно-визвольного руху, боротьба народів за незалежність кардинально змінили політичну карту світу.
Напередодні другої світової війни була 71 суверенна держава, а в 1947р. їх стало 81. У 1959р. державний суверенітет мали вже 92 держави. Починаючи з 1960р., «року Африки», процес деколонізації розвивався швидко і на інших материках, навіть в Європі (у 1964 р. отримала незалежність Мальта).
На початку 1990 р. суверенітет мала 171 держава. У травні 1990 р. дві арабські держави — Єменська Арабська Республіка і Народна Демократична Республіка Ємен об’єдналися в Єменську Республіку. У жовтні 1990 р. відбулося об’єднання Німеччини: у склад ФРН ввійшла вся територія колишньої НДР, перестав бути особливою політичною одиницею на державному рівні Західний Берлін, знову ставши частиною Великого Берліну, проголошеного в середині 1991 р. столицею Німеччини (ФРН). Число суверенних держав скоротилося до 168. У вересні 1991р. стали незалежними Латвія, Литва, Естонія. Новими суверенними державами стали Федерація Мікронезія і Республіка Маршаллові Острови в Океанії, які були під опікою США (суверенних держав стало 173).
У травні 1990 р. здобула незалежність Намібія. Після 13 років збройної боротьби в Західній Сахарі з 1989 р. практично встановилося перемир’я, а з 6 вересня 1991р. військові дії припинилися офіційно.
Визначено долю Сянгану і Аоминю: перший повинен перейти під суверенітет КНР 1 липня 1997р., другий — до кінця 2000 р.
Наприкінці 1991р. після розпаду СРСР, крім країн Балтії, з’явилися ще такі незалежні держави: Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Грузія, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Республіка Узбекистан, Україна. Відбувся розпад СФРЮ. Стали незалежними Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія. Сербія і Чорногорія вирішили продовжити життя югославської федерації і утворили в квітні 1992 р. нову державу — Союзну Республіку Югославію.
1 січня 1993 р. на політичній карті Європи появились нові держави — Чеська Республіка і Словацька Республіка. 24 травня 1993 р. в Асмері проголошена незалежність Еритреї.
На кінець 1995 року на політичній карті світу налічувалось 185 незалежних держав (з довідника; 421 сл.).