Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літературним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промовляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку, відробити ті шляхи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту.»
Чи не тому в його творчості так багато народнопісенних мотивів? Візьмемо хоча б цикл «Веснянки» зі збірки «З вершин і низин». Він цікавий перш за все з погляду творчої розробки поетом народнопісенних традицій. Так образ весни в народній творчості завжди пов’язувався з надіями, мріями людей про краще життя. Буяє цвіт — і росте душа хлібороба. Народні пісні — веснянки славили прихід весни, пов’язуючи його з майбутнім урожаєм, чеканням особистого щастя.
То ж і не дивно, що Франко, увібравши традиції української пісні, майстерно розвинув їх у своїй творчості. У циклі «Веснянки» поет прихід весни пов’язує не тільки з новим урожаєм, а й із довгожданими суспільними змінами:
Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий, І з заходу темная хмара летить — Гримить!
Жанр веснянок використовувався українськими поетами і до Франка. Але це були переважно пейзажні малюнки, у яких ліричний герой милувався розквітаючою весняною природою. І. Франко ж вніс у цей жанр соціальні мотиви. Так у вірші «Гріє сонечко» поет звертається до сучасників із закликом не бути байдужими у житті, активно протистояти несправедливості:
Гей, брати! В кого серце чистеє, Руки сильнії, думка чесная,— Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни!
Усі веснянки циклу об’єднані вірою в перемогу нового над старим, реакційним, що затримує світовий прогрес. Це голос душі поета, для якого смисл життя в боротьбі за щастя і волю трудящих.
Символом усього прекрасного, ніжного, благородного в людях є народнопоетичний образ червоної калини у вірші «Червона калина, чого в лузі гнешся?», що входить у поетичну збірку «Зів’яле листя»:
Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся? Червона калина в поезії Франка, як і в народних піснях, символізує дівочу вроду, ніжність, а дуб — втілення парубоцтва, сили, завзяття, ніжності. Поет у своєму творі трансформує ці образи-симво-ли відповідно до нових соціальних умов. У вірші калина — це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя. Але для людського щастя цього замало. Заклик до порушення старих сімейних і громадських традицій читається між рядками поезії.
Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» теж має народнопісенну основу. Читаючи цю поезію, мимоволі пригадуєш чудові перлини українського пісенного жанру — пісні про кохання («Сонце низенько.», «Ой ти, дівчино, горда та пишна», «Тече річка невеличка»), до яких за своїми мотивами близькі твори Франка. Але «Ой ти, дівчино.» — твір цілком оригінальний, що сяє коштовним діамантом у скарбниці української класичної лірики. І радощі, і горе приносить ліричному героєві палка любов:
Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?
Епітет «колюче терня», безперечно, бере свій початок теж із народної пісні, де терен був завжди символом перешкод на шляху до щастя (пісня «Цвіте терен» та інші). Як бачимо, Іван Франко у своїх поезіях широко використовує образну систему і систематичні багатства народної творчості. У переважній більшості поезій, наприклад, збірки «Зів’яле листя» зустрічаємо повтори окремих словосполучень («Зелений явір, зелений явір»), які дають можливість краще організувати думку, роблять її виразнішою, емоційно забарвленою. Багато в поезіях епітетів («ясная зоре», «квіти запашнії»), порівнянь («Та її голос — пшеничний колос»), зіставлень, риторичних запитань («Чого являєшся мені у сні?»). Усе це наближає вірші поета до народної пісні. Багато з них завдяки своїй милозвучності, яскравості образів покладені на музику («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Безмежнеє поле» та інші) і стали відомими піснями.
Безумовно, тут велику роль зіграло і те, що почуття, якими сповнені поезії Івана Франка, виходять за межі особистого життя однієї людини, хвилюють кожного.
Усі поезії І. Франка різні за характером, принципом відображення дійсності. Однак спільне для них — багатобарвність і неповторність Франкового поетичного слова, тобто те, що робить їх перлинами світового письменства. Нехай же збагачує і сьогодні душі поколінь ніжністю, нелегким вмінням кохати, благородством, шляхетністю лірика Франка!
