Архів позначки: «назюзюкався»

ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ О. КОЛОМІЙЦЯ І НОВАТОРСТВО П’ЄСИ «ДИКИЙ АНГЕЛ»

П’єса О. Коломійця «Дикий Ангел» із тих, що завдяки художній май­стерності і новаторству цікавить уже не одне покоління. Адже йдеться про найдорожче — сім’ю, батьків і дітей, працю, честь роду і його совість, спадкоємність поколінь. І справа не лише у виборі теми (бо чи не вперше в українській літературі йдеться про щасливу родину), порушенні акту­альних проблем, а в тому, як це робиться.

Отже, спочатку про майстерність автора п’єси «Дикий Ангел».

Вона полягає, по-перше, в тому, що драматурга можна назвати новатором із повним правом. Ось як про це сказав побратим О. Коломійця Микола За-рудний: «Його пошуки нових форм, архітектоніки твору завжди позначені винахідливістю й оригінальністю. .Олексій Коломієць — новатор. Він тра­диційний лише в одному — безмежній любові до свого народу і театру».

По-друге, письменник ґрунтовно досліджує проблему взаємин батьків і дітей, батьківської відповідальності за виховання дітей, єдності особис­того і громадського.

Сюжет розвивається трьома напруженими лініями (Платон—Павлик, Платон—Федір, Платон—Петро), і до самого кінця автор тримає читача в невідомості.

Конфлікти загострені до краю, бо головний герой — максималіст за своїми переконаннями.

Сини в нього працюють із трьох років у майстерні; ставши доросли­ми, намагаються чесною працею заробити гроші, щоб підтримати добро­бут сім’ї. Усі кошти здаються батькові й ним розподіляються.

Покарання за відступ від батьківської науки теж на межі крайнощів: вигнання з дому, звільнення з посади, втрата всього здобутого й нажитого.

Діалоги в п’єсі короткі та жваві, часто сповнені іронічного підтексту (згадаймо розмову між журналістом Клоковим та Ангелом, Крячком та Платоном Микитовичем).

У п’єсі багато пісень, і особливу композиційну, об’єднуючу роль тут грає пісня про тата, яку весь час із зворушенням згадують і співають діти Ангела, невістки.

Художник Віля співає пісню, в якій, на перший погляд, бракує логі­ки; насправді ж вона сповнена глибокого афористичного змісту, що сто­сується все тієї ж проблеми батьків і дітей: діти часто повторюють по­милки батьків.

Мова персонажів глибоко індивідуалізована. Просторічна лексика відтворює реальні картини побуту. Багата п’єса на фразеологізми, які влуч­но характеризують її героїв. Ось Крячко звалює провину за погане вихо­вання свого сина на міліцію і говорить, що та ходить — «руки в кишені», а треба б хуліганам «дати по макітрі». Коли Платон каже, що це через його власний недогляд син буде вулиці підмітати, то Крячко питає: «З якого це ти боку заїжджаєш?», «Не туди вернеш».

Ангел вирішує прилучити Павликові гроші, зароблені ним із дружиною на Півночі тяжкою працею, до загальної сімейної каси, мати ж заперечує, що молодята, мовляв, «лише в пір’ячко вбиваються», їм самим потрібні кошти.

Крячко на товариському суді збирається «вилити душу» щодо захоп­леного Ангелом пустиря під город. І прикладів таких влучних, точних висловів можна навести багато.

Щоб показати ознаки нового покоління, автор вводить у мову персо­нажів молодіжний сленг: «ловити кайф», «шишка», «пас», «назюзюкався», «пляшка чорнил».

Але здебільшого ми бачимо в п’єсі талановиту, вдумливу, інтелектуаль­ну та романтичну молодь. Ось, наприклад, Віля не пише картини на будь-які теми. Він виношує в собі задум, перепускає його через розум і душу: «Шукачі женьшеню довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять за­повітний корінь. Отак і я серед людської тайги шукаю того, хто засвітить­ся в мені. засвітиться — того й пишу». Глибокий підтекст містять і такі вислови героїв п’єси, як «сімейна монархія», «заскочила блискавка і в нашу фортецю», в’їдливий сусід — це як «задавнена хвороба».

Уся п’єса пронизана тонким гумором та іронією. Так, запам’ятовують­ся іронічно-насмішкуваті репліки Тані, гострого язичка якої побоюються всі — від бешкетника-сусіда Ванька до фотокореспондента Клокова. Дівчи­на як загальна улюблениця дозволяє собі покепкувати навіть із батька.

Підсумовуючи, треба сказати, що п’єса «Дикий Ангел» — нове слово в нашій літературі. На мою думку, твір є тим самим пам’ятником «добрій людині», про який мріяв О. П. Довженко.