В умовах терору Максим Рильський зумів написати десять книжок ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, зокрема й досі неперевершений переклад творів Адама Міцкевича.
Уже перша поетична збірка п’ятнадцятирічного Рильського вишукано демонструє уміння вільно володіти словом. Саме вона виявила найхарактернішу рису письменника — писати лаконічно і водночас глибокозмісто-вно. Максим Тадейович — великий майстер сонета, форма якого вимагала саме лаконічності, стислості думки і слова
З молодих літ поета захоплювала творчість великих поетів минулого. Потрібно бути мужнім, щоб у той час писати ніжну лірику та суворі сонети й октави.
Максим Рильський був талановитим імпровізатором і чудово грав на роялі, навчившись у великого укра-їнського композитора Миколи Лисенка. Напевно, звідси особлива ніжність, чистота, мелодійність його поезії.
Багатство мотивів — перше, що характерне для поезії Максима Рильського. Традиційні мотиви українсь-кої поезії Рильський доповнює почерпнутими з античної та західноєвропейської, а в нові часи — із сучасності. Ясність світовідчуття, дитинне захоплення радістю життя поет проніс через усю творчість. Навіть змінюючи під впливом обставин своє творче кредо, коли, за його словами, «сучасність заговорила», він насамперед вслухав-ся в порухи людської душі, в глибини людських переживань. Для його віршів характерна зосереджена думка, енергія, закута в класично прозорі й гармонійно виважені форми. Рильський на догоду часові був вірним пое-тичній класичній традиції.
«Нове життя нового прагне слова», — змушений написати Максим Тадейович. Проте серед багатьох офі-ціозних поезій 30-50-х років часто з’являються справжні шедеври, які навічно залишають поета серед видатних митців сучасності.
Музикальність поезії Максима Рильського — від української народної пісні. Завдяки Рильському і неок-ласикам українська поезія зрівнялася із західноєвропейською у використанні найскладніших форм вірша.
Особливою майстерністю вирізняються сонети М. Рильського. Як сказав дослідник його творчості Юрій Лавріненко, «може, саме тому Рильський вибрав сонет і дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням з провінціалізму, за «великою землею» культури».
Уся творчість видатного поета пройнята прагненням до «великої землі» культури, до краси слова, до на-родної мудрості Максим Рильський — душа і совість свого народу — був не просто поетом, а мислителем, філософом, працелюбом, який зі свого Голосієва в Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівки. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти нащадкам: «Як парость ви-ноградної лози, плекайте мову».
Архів позначки: Максим Рильський
ЛЮДИНА І ПРИРОДА У ТВОРЧОСТІ М. РИЛЬСЬКОГО
І знов відчується, що світ — Одно безкрає вдома, Що ти живеш, що всесвіт є, Що ти його частинка, Що білий голуб розстає У небі, як сніжинка.
М. Рильський. «Зимові записи»
Людина — це витвір природи, а природа теж завдячує людині за її бережне ставлення до неї. Зразки пейзажної лірики можна зустріти у багатьох поетів різних часів і народів. Але так поєднати людину й природу, так глибоко знати її, бачити її найтонші нюанси могло не так уже й багато людей. До таких митців можна віднести М. Т. Рильського.
«Мене захопила його глибоко поетична душа, величезна ерудиція, невичерпна любов до всього благородного, нового»,— писав видатний литовський поет Антанас Венцлова. А румунський поет Віктор Тульбуре у вірші «Максимові Рильському» проголошує:
В поезії твоїй знайшов я хліб. І пахощі трояндового цвіту.
Дійсно, багатогранна творчість М. Рильського зумовлена й надихана трепетною любов’ю до всього справді прекрасного на землі — рідної України, всього світу, до людини, мистецтва, природи, краси.
Ще у збірці «На білих островах» (1910 р.) п’ятнадцятирічний юнак з палкою любов’ю до природи рідного краю описує і повернення з вирію журавлів, і схід сонця:
Цілуйся з вітром, з небом, світом, Блакитне озеро моє, Хвилюйсь, не спи, не замерзай І хвилями ясними грай.
(«Блакитне озеро»)
Саме це реалістичне бачення української природи зачарувало тоді багатьох читачів маленької збірки.
Як точно передає поет настрій людей через природу у вірші «Яблука доспілі». Нерозділене кохання — і «поля жовтіють, і синє небо», і благородство людей, які вміють прощати:
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Гасне кохання, і природа теж імпонує настроєві героїв. Поезію високого філософського роздуму Максим Рильський органічно поєднує з великою поезією праці. Буденні події розкривають у розповіді поета свою животрепетну душу:
Весною ми їздили в поле Візком однокінним старим. Котилися вруна поволі, Гаї зеленіли, як дим,—
починається важкий день орача. Та ввечері в серці зростало відчуття добре виконаної роботи: «І стомлені душі зливались з живою душею землі».
Відчуваєш величезну насолоду, читаючи цикл «Чотири вірші». Пейзажні картини М. Рильського не безлюдні. Радість буття поет бачить у з’єднанні людини з оновленою землею:
Все тобі, медова земле, Все тобі, моя країно,
Де смуглява ходить праця По оновлених полях!
Творчість М. Рильського багатожанрова, але він завжди залишається ліриком, у природі бачить свою душу:
Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари… Земле! Як тепло нам із тобою!
Саме так, єдине ціле — природа-земля і людина.
Навіть ім’я коханої він порівнює з витвором природи — квіткою:
Як запах фіалки в осінній імлі, Як пісня дівоча в снігах і завії, Зорею сіяє над смутком землі: Марія.
І у грізні роки Вітчизняної війни поет-громадянин своїм палким словом доводив свою любов до рідної землі, бо аксіома те, що хто любить природу рідного краю, той патріот своєї рідної землі. У поемі-ораторії «Слово про рідну матір» природа персоніфікована, вона діє, бореться з ворогом:
Гримить Дніпро, шумить Сула, Озвались голосом Карпати, І клич подільського села В Путивлі сивому чувати. Чи словом зборкати орла? Чи правду кривді подолати?
Цими риторичними запитаннями автор стверджує, що ніколи фашисти не будуть володіти красотами України. У 1957 році виходить збірка «Троянди й виноград», яка була відзначена найвищою нагородою.
Герої віршів — люди праці, що «в творчість перейшла». Вони люблять натхненний труд на благо Вітчизни, чудову природу рідного краю, вони закохані в квіти, пісні і музику.
Показовим є вірш «Лісник». Звичайна людина, але все-таки і незвичайна, бо закохана у природу, не може бути до неї байдужою. У лісі він щеплює дикі груші з культурними живцями, хоч це і не його обов’язок, але він знає, що через деякий час ці дерева принесуть користь, будуть радувати своїм цвітінням людське око, і «плоди пахучі зірвуть наші діти». Усе це він робить безкоштовно, але це радує його душу.
Вірш «Розмова з другом» написаний трохи раніше (1954 р.), але пройнятий духом збірки «Троянди й виноград».
Природа — це мати, яка дає щедрі матеріальні й духовні дари людині. Розмова з другом-лісом — це промовиста деталь громадянської позиції автора і його закоханості у природу як людини-лірика, високовихованої людини з тонким душевним настроєм:
Ліс зустрів мене як друга
Тінню від дубів крислатих,
Смутком білої берези,
Що дорожчий нам за радість,
Кленів лапами густими,
Сосни гомоном одвічним,
Срібним шемранням осик.
Яка неймовірна спостережливість, любов до природи. І природа людині відповідає тим же, бо вони друзі.
Більше сорока років цьому віршеві, а як злободенно він звучить сьогодні, бо природа-матінка настільки сплюндрована, засмічена, що, мабуть, прийшла вже їй пора помститися за зло, заподіяне людьми. І якби кожен господарник, кожна взагалі людина прагнула перетворити нашу землю в прекрасне і затишне житло, то було б як у поета:
Ми нові гаї посадим, Щоб земля була весела, Як веселе птаство в лісі, Як веселі дерева.
В інтимній, пейзажній, громадянській ліриці М. Рильський завжди вірний своєму кредо: природа — це життя, це насолода для людини, тому й треба натхненно працювати в усіх галузях, щоб віддячити їй за щедрі дари.
І хочеться закінчити твір словами поета:
Ми працю любимо, що в творчість перейшла, У музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве й корисне.
Хай буде так у нас сьогодні, хай буде так і у майбутньому, нехай люди повернуться обличчям до найнеобхіднішого у житті — природи і зроблять все можливе для її збереження.
Максим Рильський (1895-1964)
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 р. в Києві у дворянській родині. Дитинство провів переважно в с. Романівка на Житомирщині. 1908 р. він вступив до приватної Київської гімназії В. Науменка і здобув там глибоку гуманітарну освіту. З 1915 р. М. Рильський навчався в Київському університеті — спочатку на медичному, а потім на історико-філологічному факультеті. Революція та громадянська війна не дали змоги закінчити освіту, і М. Рильський змушений був переїхати на село, де вчителював до осені 1923 р. Після повернення до Києва він ще шість років викладав мову та літературу в середній школі та на робітфаці, доки повністю не присвятив себе літературній діяльності. У 1920-і роки М. Рильський належав до літературної групи «неокласиків» (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Юрій Клен), яких об’єднувала не лише любов до своєї батьківщини та української літератури. Ґрунтовна освіта, інтелігентність, наявність мистецького смаку, обізнаність у світовій культурі та відсутність ірраціональної віри у світле майбутнє були причиною органічного несприйняття невігластва і безкультур’я представників нового пролетарського мистецтва. «Неокласики» у своїй творчості були схильними до іронії, скептицизму та своєрідного фаталізму, що породжувалися знанням про відносність явищ життя.
У 1930— 1932 рр. міняється доля поета: у країні розгорталися масові репресії проти національної інтелігенції, партією був проголошений курс на масову колективізацію, що призвело до голоду 1932—1933 рр. Не обминула доба і М. Рильського: з березня до серпня 1931 р. він пробув «під слідством» у в’язниці. Після виходу на свободу поет, щоб засвідчити свою лояльність радянській владі, друкує у серпні 1932 р. «Декларацію обов’язків поета й громадянина» та збірку «Знак терезів» (1932). Подальша творчість М. Рильського, який мусив відтепер обслуговувати панівну ідеологію, була позначена певним зниженням рівня художності. Нетривалий період відносної творчої свободи поет пережив у роки Вітчизняної війни. У повоєнний період М. Рильський зазнав несправедливої критики та ідеологічних гонінь. Нове духовне піднесення він відчув лише після смерті Сталіна, коли з середини 1950-х рр. був послаблений ідеологічний тиск. Цей час поет назвав періодом «третього цвітіння». Творчість М. Рильського була відзначена Сталінськими (1943; 1950) та Ленінською (1960) літературними преміями СРСР
У 1943 р. М. Рильський був обраний дійсним членом Академії наук УРСР, а у 1958 р. — академіком АН СРСР, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, залишивши критичні та наукові праці з мовознавства, літературознавства і фольклористики. Він також багато перекладав, зокрема з англійської (Шекспір), білоруської (Я. Купала, Я. Колос та ін.), польської (А. Міцкевич, Ю. Словацький), російської (О. Пушкін, М. Лермонтов, В. Брюсов та ін.), французької (Ж.-Б. Мольєр, Вольтер, П. Верлен, В. Гюго) та інших мов.
Помер Максим Рильський 24 липня 1964 р., похований на Байковому кладовищі в Києві.
До перших літературних спроб М. Рильський вдався ще в дитинстві, а вже у п’ятнадцять років видав свою першу поетичну збірку «На білих островах», яка, попри учнівський характер віршів, була прихильно зустрінута критикою. Подальша літературна творчість засвідчила швидке зростання художньої майстерності поета. 1918 р. вийшла наступна збірка — «Під осінніми зорями», де, як і в попередній, превалювали романтика юнацької мрії, поривання у далекі незнані світи, поетизація кохання, краси і людини.
Найвищого творчого розвитку М. Рильський досяг у 1920-х рр., у так званий неокласичний період. Збірки «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929) засвідчили розквіт самобутнього таланту поета, що виявився насамперед у художній довершеності вірша, філігранній обробці кожної строфи, вишуканій досконалості образів. У поезіях М. Рильського цього періоду відтворено ідеї культури, краси, мистецтва, пошуки гармонії природи і людської душі.
У роки Великої Вітчизняної війни М. Рильський створив такі твори, як «Слово про рідну матір», поеми «Жага» і «Мандрівка в молодість» (останню поетові пізніше довелося кілька разів переробляти, аби уникнути звинувачень у націоналізмі). Тема патріотизму постала у спогадах про дитинство, зображенні митцем краси пейзажів рідної землі, героїки національної історії, найкращих рис українського народу.
Творче відродження М. Рильського припало на період «відлиги» в житті суспільства. Поетичні збірки «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959) синтезували в собі здобутки попередніх етапів. Провідними для поета стали філософські роздуми про вічні цінності буття: працю, красу, добро і гуманізм.