Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До осмислен­ня феномену її життя і творчості зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Ім’я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко.

Сюжет роману можна розглядати у двох аспектах: зображення кон­тексту епохи, тобто широкого суспільно-політичного тла України XVII століття, і життя Марусі Чурай, історія її нещасливого кохання. Викорис­товуючи відомий сюжет, поетеса по-новому його осмислює. Це стосуєть­ся трактування постаті головної героїні, зображення соціально-психоло­гічної атмосфери епохи.

Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати і бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі і жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про ге­роїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й та­лант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті.

У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не просто відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно пе­реживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Вона подумки задає й задає собі питання: «Чому Гриць так вчинив?» Але прозріння для неї ще болючіше: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна». Ліна Костенко реалістично змальо­вує те побутове родинне середовище, яке зробило з Гриця людину з по­двійною душею. У гонитві за копійчиною та майном його мати забувала про виховання нормальних людських якостей: порядності, шляхетності, доброти. От і вийшов Гриць таким, як його окреслив Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані».

Друге прозріння приходить до Марусі по дорозі у Київ, куди вона пішла на прощу. Цей шлях дає Марусі усвідомлення своєї причетності до долі народу. Мандри з дяком показали дівчині горе розтерзаної України і в мину­лому, і в сучасності. Маруся починає розуміти: «Комусь на світі гірше, як тобі». Душа дівчини оживає, ніби вдруге народжується, під впливом розпо­відей дяка про історичне минуле краю, про ті численні біди, яких зазнав багатостраждальний український народ. Чутливим серцем Маруся розуміє, як тяжко страждають люди від воєн, від зради і жорстокості таких, як Яре­ма Вишневецький. І її власний біль відступає, вона по-іншому дивиться на світ, осмислює своє призначення як піснетворниці:

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

Твір Ліни Костенко змальовує широку панораму історичного буття народу, кожну подію поетеса розглядає з позиції патріота України, свідо­мого громадянина. Творові притаманні глибина філософських узагаль­нень, прозорість натяків та історичних аналогій