Архів позначки: Ігнатій Красицький

У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ?

Байка — це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у V ст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб-горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що ро­зійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.

Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні істо­ричні епохи і різними народами.

Наприклад, римський поет Федр, що жив у I ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. Усвоїх творах «Вовк та ягня», «Вівця, пес та вовк», «Кібець та голуби» й багатьох інших він вис­тупав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.

Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкла­дав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку «Лев і Ягнятко».

Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував ан­тичні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості.

Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького ха­рактерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи.

Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки — цілі «повісті, комедії» — за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей, а й певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії.

Є такий відомий вислів: «Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше…». І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграб­них, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.