Сiм’я Катранникiв у романi Василя Барки “Жовтий князь” – втiлення страхiть голодомору
Все змiниться! Буде без
насильства, злиднiв, неправди. Хочемо
– не хочемо, змiниться…
Бо на небi Сонце.
/ Василь Барка /
У свiтовiй iсторiї не зафiксовано голоду, подiбного тому, що випав на долю України – однiєї з найродючiших i найблагословеннiших країн свiту. Житницею називали Україну впродовж багатьох столiть. Але по-хижацьки грабували її, не давали вiльно дихати. Через те й була Україна вбогою i знедоленою, як шевченкiвська Наймичка, та була ж вона завжди сильною духом. Хоча i випало на долю нашого народу найстрашнiше – голод. Померлих вiд голоду 33-го року бiльш нiж у два рази бiльше, нiж загиблих у вiйну. Вимирали родини, села. Моторошно стає, коли читаємо спогади тих, хто пережив це зло, коли ознайомлюєшся iз архiвними документами, а ще бiльше завмирає серце, коли разом iз родиною Катранникiв стаєш свiдком голодомору, проймаєшся їхнiм жахом, вболiваєш за них.
Чи не єдиним з усiєї української людностi, кому художнiм словом вдалося вражаюче вiдтворити не бачену ще нiде у свiтi, а пережиту, страшну картину голодних рокiв, був Василь Барка (Василь Костянти нович Очерет). Повiльно повертаються до нас твори українських письменникiв iз дiаспори, а, безперечно, i В. Барки, якого в Українi не те, що не читали, а навiть i не згадували, бо склалося так, що його iм’я потрапило пiд багатолiтню заборону. Голодомор повернув нам забуте iм’я. Саме його роман “Жовтий князь” розтривожив нашу iсторичну пам’ять про голод 1932-1933 рокiв.
Письменник розкриває перед нами два духовнi свiти: диявольський свiт жовтого князя i християнський – родина селянина-хлiбороба Мирона Даниловича Катранника та його дружини Дарiї Олександрiв ни. День за днем автор розповiдає про життя хазяїна та його родини. Якою ж була ця сiм’я? Якi життєвi принципи сповiдала? Чим жила? Про що думала i мрiяла? Як сприйняли полiтичнi подiї епохи гвалтiвної колективiзацiї i штучного страхiття-голодомору в Українi? Якими були наслiдки цих подiй? Як автор ставиться до своїх героїв? Все це панорама життя сiм’ї Катранникiв, що потрапила, як i iншi – пiд безжалiсне колесо голоду. Як i всi голоднi, родина їла вночi кашу iз ще поки що схованого пшона, а голод ставав ще сильнiшим; потiм їли усе, що залишилося в полi – буряки, соняхи, мерзлу конину, зерно, вiдловловлених Мироном та Андрiєм ховрахiв, горобцiв, шпакiв. Але порятунку немає. Смерть голодна хапає у свої обiйми родину. Першою помирає берегиня роду, сiмейного затишку, бабуся Христина Григорiвна. Вона щедро надiляла всiх любов’ю, теплотою, мудрими порадами – дорослих, казками – дiтей. Вона вчила доброти, людяностi й своїх дiтей та внукiв, й чужих. Другим забирає смерть старшого сина Миколу, розумного, доброго, справедливого. Це вiн дає влучнi назви людям i нелюдам, залежно вiд того, як вони заробляють свiй хлiб на прожиття: хлiбо-труди, хлiбо-куси, хлiбо-проси, хлiбо-вози, хлiбо-дани…
Гострий конфлiкт виникає мiж хазяїном роду Мироном Катранни ком i представником бiльшовицької влади Григорiєм Отроходiном. Хоча вони – люди однiєї епохи, одного часу, але у кожного своя мета в життi. У Мирона – християнська вiра в Бога i вiн усiма своїми силами, але тiльки не за рахунок когось, прагне зберегти життя своєї родини, а у Отроходiна – партiйно-бiльшовицька вiра в Сталiна, який ладен винищити цiлий народ заради так званого “свiтлого майбутнього”. А тому гостро зiткнулися iнтереси Мирона i Отроходiна на чашi. Чому Мирон мовчав? Адже його мовчання – це смерть родини. Мiг би й признатися заради своїх дiтей. Нiхто б i не дiзнався. Все одно через деякий час село вимерло б, а Катранники залишилися б жити. Чому ж вiн так не вчинив? Бо людська етика, мораль села не дають права вибору. Односiльчани проклянуть його i всю родину. Нiщо не може змусити Мирона вийти за межi народної моралi. Вiн отримав у спадок вiд своєї нацiї найголовнiше – вiру в Бога, яка дає мiцну духовну силу. Сам потерпає, а iнших обороняє, нiколи не стоїть осторонь чужої бiди. Згадаймо, як Мирон знаходить у мертвого хлiб. Вiн ховає мертвого. Хоч i ганебно, але можна забрати хлiб у мертвого, як це зробив Мирон, можна вбити ховраха, собаку, з’їсти їх. Однак є речi, через якi переступити неможливо. Коли переступиш – ти вже не людина. Тому Мирон дiлиться кониною, не вiдганяє немiчного, слабкого, старого. А чи замислюва лись ми, чому так само поступає i Андрiй? Звiдки така поведiнка в обох?
Коренi її – в одвiчнiй родиннiй педагогiцi, в основi якої лежить глибока повага до людини, дотримання законiв християнської моралi. У сiм’ї Катранникiв всi жили один для одного. Висока етика родинних стосункiв передавалася дiтям, потiм внукам. А йшли вони вiд бабусi Христини Григорiвни.
Василь Барка, переймаючись болем, розповiдає, якими засобами кривава бiльшовицька влада руйнувала одвiчнi устрої життя українцiв. Перший удар прийняла звичайна селянська хата, пiд час обшуку все розгромили, розкидали. Це було першим кроком до знищення, бо хата для селянина – це надiйне родинне гнiздо, запорука миру, достатку, оберiг. А її зруйнування – це початок власної смертi, як фiзичної, так i духовної. Другий удар спрямовано на ламання вiками усталеного українського сiмейного устою, обрубування родинних коренiв. Поступово вимирає сiм’я Катранникiв, бо її традицiйний годувальник – батько не здатен утримати родину. Помирає донька Олена, мамина радiсть i надiя, помирають усi Катранники, крiм Андрiя. Село доведене до вiдчаю, їсти бiльше нiчого – починається людоїдство. I все ж, чого в романi бiльше: людоїдства чи людяностi? Хоча людьми править в час голоду зло, страх, безнадiя, але ж людяностi бiльше. Люди як можуть пiдтримують один одного.
Автор очима Дарiї та Мирона бачить, що зникає краса i душi, i природи. А вони умiли бачити їх у життi. Знали вони, що саме краса живить людське серце, душу. А тирани хотiли її, красу, вбити, але не вдалося.
Василь Барка вiрить у вiдродження життя людей, а тому й лишає у творi живим наймолодшого з Катранникiв Андрiя. Вiн оживає, повертається до життя, бо бачить уже красу синього ранку, чує запах м’яти. Його серце не байдуже до краси, а отже, й до життя. Письменник вiрить у незнищеннiсть душi, яка вихована у красi, гармонiї взаємин людини з природою i людини з людиною. Церковна чаша символiзує в романi свiтло, вiчнiсть життя, а отже, й вiчнiсть України, яка вiдродиться, незважаючи нi на що.
Архів позначки: гармонія
Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя
Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя.
Сім’я, це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини, індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї, соціальні установки і цінності та ін. Гармонія в сім’ї включає також всі сторони міжособистісних стосунків, сексуальну та поведінкову відповідність. Нормальні сексуальні взаємини є найважливішим фактором, який визначає успішність сімейного життя.
На думку таких дослідників сім’ї як В.А.Сисенко, Ю.Б.Рюрікова, А.Г.Харчева, розпад багатьох шлюбів обумовлений психологічною і сексуальною неосвіченістю подружжя, яка заважає знайти оптимальний контакт, уникнути конфлікту, адаптуватися до партнера. Характер сексуальних взаємин залежить від гармонії, психології двох статей, сумісності сексуальних установок, поглядів партнерів, сексуальної обізнаності та рівнів сексуальної культури, відповідності сексуальних темпераментів.
Починаючи з давніх часів люди завжди цікавились проблемами статі і сексуальних взаємин. Філософ Аристін був першим теоретиком гедонізму – концепції, згідно якої насолода, задоволення є головним благом і метою життя, основною рушійною силою людських вчинків. Гіппократ рахував, що статеве життя має велике значення для здоров’я і самопочуття людини.
З.Фрейд показав роль і значення сексуальності в житті людини. В світлі його теорії стає зрозумілою необхідність сексу не лише для продовження роду і періодичної розрядки, але й для задоволення всіх функціональних потреб особистості (в спілкуванні, самореалізації і ін.). Це означає, що сексуальність неможна розглядати поза особистістю, а особистість без урахування її сексуальних переживань.
М.Яффе і Е.Фенвік вважають сексуальну незадоволеність джерелом будь-якого внутрішнього конфлікту.
Ерік Берн стверджує, що статеве відтворення – один із переважаючих засобів, сама важлива після виживання річ для кожного організму, який наділений статтю.
В дослідженнях С.І. Голода, Г.Лора, Р.Найберта, Н.Н.Обозова, К.Штарке підкреслюється, що благополуччя сім’ї на різних вікових етапах обумовлена не лише психологічною сумісністю, але й сексуальною відповідністю партнерів. Н.Н.Обозов зауважує, що шлюб – це перш за все психологічний союз двох людей духовно близьких, з однаковими ідеалами, ціннісними орієнтаціями, людей з достатнім рівнем сексуальної сумісності.
Гармонійність і відповідність потреб в інтимному спілкуванні одного партнера можливостям і потребам іншого являють собою основний зміст сексуальної сумісності. Встановлено, що сексуальна сумісність, як правило, досяжна /Т.В.Буленко/. Тому сексуальна незадоволеність подружжя в більшості випадків зумовлена сексуальною необізнаністю, несформованістю сексуальних вмінь, дією психологічних чинників, які не усвідомлюються. Це не означає, що міцність шлюбу залежить лише від біофізичної сумісності чоловіка і жінки. Духовний світ людини не можна відірвати від статевого життя. Спільність інтересів, світогляду, взаємна любов і повага, психологічне співзвуччя не менше важливі в шлюбі, ніж статеве життя.
Г.Лор писав, що якість шлюбу покращується з віком, крім того однорідність соціально-економічного статусу зміцнює сім’ю, а там, де обоє приділяють увагу статевому життю, почуття глибші, взаємовідносини гармонійніші.
Дослідження С.І.Голода показали, що сексуальна задоволеність незмінно займає 3-є місце на адаптаційній шкалі після духовної і побутової сумісності як в шлюбах тривалістю до 10 років, так і від 10 до 15 років. Німецькі дослідники Г.Нойберт і К.Штарке переконують, що між сексуальною задоволеністю, з однієї сторони і благополуччям, якістю і стабільністю шлюбу. з іншої сторони, існує тісний взаємозв’язок.
М.Кінзі виділяє три основних причини, що впливають на формування, стимуляцію чи пригнічення статевих взаємин: 1 – поведінковий фактор, 2 – хворобливий стан, 3 – вікова перебудова організму.
Прояв інтимних бажань визначають настрій, стан здоров’я, наявність почуття міри і такту. Особливе місце в сексуальних взаєминах подружжя займають еротичні словесні символи, які можуть як стимулювати, так і подавляти бажання.
Поведінковий фактор має істотне значення в усіх періодах спільного життя, але особливо важливим і навіть визначальним є період адаптації под-ружжя, коли складається власний “oбраз” сім’ї. Чим краще підготовлене подружжя до сімейного життя, тим швидше відбувається сімейна адаптація.
Віковий фактор безумовно впливає на статеву активність людини. З віком статева активність знижується, в той час, як чоловіки так і жінки при повному фізичному і психічному здоров’ї і можуть продовжувати статеву діяльність протягом всього подружнього життя.
В ряді випадків має місце умисна чи вимушена зупинка статевої діяльності в 55-56 років. Причини такої поведінки різні: втрата одного із подружжя, тривала хвороба, сором перед дітьми, внуками, відсутність елементарних квартирних умов і т.д.
Крім того життя немолодих вже людей потребує уваги до здоров’я. Режим відносин подружжя, якому 50-60 і більше років, повинен підтримуватись на такому рівні, щоб протягом подальших років зберегти певний тонус, укріпити здоров’я. Сексуальна незадоволеність емоційно збіднює людське життя, позбавляє особистість важливих позитивних емоцій, які їй просто життєво необхідні для забезпечення нормальної життєдіяльності.
Аналіз медико-психологічної літератури показав, що питання взаємозв’язку психологічної і сексуальної сторін подружнього життя досліджено недостатньо, тому метою нашої роботи було вивчення залежності стабільності шлюбу від сексуальних взаємин подружжя.
Експериментальне дослідження проводилось в консультації з питань шлюбу та сім’ї на базі Луцького ЗАГСу та Обласної лікарні м.Луцька. Для діагностики сексуальних стосунків партнерів була використана методика “Сексуальний профіль” (М.Яффе і Е.Фенвік). Задоволеність шлюбом, характер сімейного спілкування, функційно-рольова узгодженість вивчалися з допомогою методик : “Задоволеність шлюбом”, “Спілкування в сім’ї”, “Ролі в сім’ї”, “Шкала любові і симпатії”.
Вибіркову сукупність становили 62 подружніх пари. За віком респонденти склали три основні групи:
І група – від 20 до 30 років (44% – чоловіки і 50% – жінки);
ІІ група – від 31 до 40 років (37,5% – чоловіки і 37,5 жінки);
ІІІ група – від 41 до 50 років (18% чоловіки і 12,5% жінки).
Порівняльний аналіз показників сексуальних взаємин в різних вікових групах дозволив отримати наступні емпіричні дані: у більшості респондентів, що за подружнім стажем знаходяться на стадії дуже молодого шлюбу відмічається співпадання сексуального потягу, високий рівень сексуального задоволення у шлюбі, психологічного благополуччя, чутливості, задоволеності, але прослідковується різниця в сексуальній освіченості і техніці. У респондентів молодого шлюбу встановлене співпадання в техніці, поглядах, рівні задоволеності, але відмічена різниця в освіченості, потязі, впевненості в собі як в сексуальному партнері, психологічному благополуччі.
У респондентів середнього шлюбу виявлене співпадання рівнів освіченості, широта поглядів, але встановлена різниця в проявах впевненості в собі, відчутті партнера.
Респондентам літнього шлюбу притаманне співпадання показників осві-ченості, техніки і виявлена різниця в широті поглядів, впевненості в собі, чутливості, комунікативності, сексуально-психологічному благополуччі.
Діаграма № 1 демонструє одержані результати.
Діаграма №1.
РОЗПОДІЛ РЕСПОНДЕНТІВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ
СЕКСУАЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ (в %).
Узагальнення експериментальних даних дозволяє констатувати найбільшу сексуальну гармонію у подружніх пар, які знаходяться на середній стадії подружнього життя. Нижчі показники прослідковуються в групі літнього віку. Самий низький рівень сексуального благополуччя виявлений в молодому шлюбі.
Проведене дослідження дало змогу стверджувати, що більшість подружніх пар характеризуються сексуальною дисгармонією (69%) і лише 31% від загальної кількості респондентів – сексуальною відповідністю. Подружні пари, які виявили дисгармонійний сексуальний розвиток потребують корекційного впливу з метою подолання напруги у взаєминах і підвищення задоволеності сексуальними стосунками.
Досвід консультативної роботи з подружніми парами, що мали психосексуальні проблеми дає можливість констатувати, що низькі показники сексуальних взаємин в групах молодого і літнього подружжя обумовлені процесами адаптації до шлюбу, кризовим періодом, неадекватністю вибору партнера, психологічною несумісністю, низьким рівнем сексуальної культури і освіченості.
Обробка даних, одержаних в ході обстеження психологічного клімату, задоволеності шлюбом показала, що більшість подружніх пар характеризу-ються несприятливим сімейними стосунками, неузгодженістю функцій і ро-лей, неспівпаданням установок, зниженими показниками симпатії і любові і із збільшенням тривалості шлюбу, ці показники зростають.
Психологічне благополуччя в виділених групах характеризується наступними показниками:
– на стадії молодого шлюбу (від 0 до 7 років) виявлено 12% благополучних шлюбів, 16% неблагополучних. Неблагополучні пари характеризуються частими сварками і конфліктами, функціонально-рольовою неузгодженістю, неспівпаданням установок, різницею ціннісних орієнтацій.
– В середньому шлюбі (від 9 до 18 років) 29% пар є неблагополучними, і характеризуються зростанням напруги, різницею поглядів на виховання дітей і конфліктності з цього приводу, пониження любові і симпатії, рівнем задоволеності шлюбом. 16% подружніх пар із цієї групи, яким характерні психологічно сприятливі стосунки, притаманні функціонально-рольова узгодженість, довірливість в спілкуванні, взаєморозуміння, сприятливий психологічний клімат.
– В групі літнього шлюбу (19 і більше років) виділено 12% неблагополучних пар, їм притаманна конфліктність, сварки, пониження задоволеності шлюбом, і 19% пар респондентів благополучні, які характеризуються сприятливим психологічним кліматом, подібністю поглядів, спільними символами сім’ї і ін. Описані дані подані на графіку 1.
Графік № 1.
РОЗПОДІЛ РЕСПОНДЕНТІВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В СІМ’Ї (в %).
Таким чином, експериментальне дослідження показало, що при сексуальній гармонії більшість подружніх пар характеризуються психологічним благополуччям (27%) і лише 4% при сексуальній дисгармонії.
Розглядаючи сексуально-дисгармонійні пари видно, що з них більшість пар (60%) характеризуються несприятливими взаєминами в шлюбі і лише 9% пар є благополучними.
Подані дані наведені в таблиці № 1.
Таблиця № 1.
РОЗПОДІЛ РЕСПОНДЕНІТВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ЯКОСТІ
ШЛЮБУ ТА ХАРАКТЕРУ СЕКСУАЛЬНИХ СТОСУНКІВ (в %).
Показники Характеристика сексуальних стосунків
якості шлюбу сексуально гармо-нійні сексуально дисга-рмонійні
психологічно благополучні 27 9
психологічно неблагополучні 4 60
Всього 100% 31 69
Сексуальна гармонія в шлюбі корелює з такими позитивними показниками взаємин як: задоволеність шлюбом, співпадання поглядів і установок, щирістю і довір’ям у взаєминах, стійким почуттям любові і симпатії до партнера.
Обстеження подружніх пар, які характеризуються психологічним благополуччям, але сексуально дисгармонійні, слід зазначити, що їм притаманні неузгодженість сексуальних установок, темпераментів і інших параметрів.
Оцінюючи якість шлюбу в виділених групах і будуючи прогноз взаємин ми рахуємо, що більшої уваги заслуговують пари з несприятливим психологічним кліматом і дисгармонійними взаєминами, так як це часто приводить до розлучень. А також потребують уваги пари, яким притаманні сексуальна дисгармонія і психологічне благополуччя.
Як бачимо, дослідження підтвердило взаємообумовленість і взаємо-пов’язаність психологічних і сексуальних взаємин в сім’ї, і дана проблема потребує подальшого вивчення і аналізу для покращення взаємин в шлюбі на різних вікових етапах його функціонування.
ЛІТЕРАТУРА
1. Алёшина Ю.С., Гозман Л.Я. Социально-психологические методы исследования супружеских отношений. М., 1987.
2. Бодалёв А.А., Столин В.В. Семья в психологической консультации. М., 1989.
3. Васильченко Г.С., Решетняк Ю.Н. Любовь, брак, сексуальное партнёрство. М., 1990.
4. Кратохвил С. Психотерапия семейно-социальных дисгармоний. М., 1991.
5. Bradshaw J. Bradshaw on: The family. Health Communications, Inc. Deerfield Beach, Florida, 1988.
Самовивчення, самодослідження (соціологічний аналіз)
ПЛАН
Особа і суспільство як об’єкт дослідження різних наук.
Поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
Раннє дитинство: перші кроки до соціалізації.
Роль сім’ї в сучасному суспільстві. Виховання.
Вік гри: становлення соціальності.
Шкільний вік: проблема адаптації.
Роль освіти в соціальному процесі.
Юнацький вік: формування життєвої позиції.
Професійне самовизначення: альтернативи вибору та вплив мас медіа.
Вступ до університету.
Як можна пізнати себе?
Не шляхом споглядання,
але лише шляхом діяльності.
Спробуй виконати свій обов’язок
і ти пізнаєш, що в тобі є.
Й. Гете
Проблема особистості – одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування і розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб’єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв’язків з соціальним мікро- і макросередовищем.
Особистість вивчається різними науками. Філософію цікавить особистість як суб’єкт пізнання і творчості. Психологія аналізує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивостей. Соціолог вивчає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізм її становлення під впливом соціальних факторів, механізм зворотньої дії на соціальний світ, її участь у змінах та розвитку суспільних відносин.
Суспільство – одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології, котра відображає:
в широкому розумінні якісно відмінне від природи надскладне, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії і об’єднання (діяльності, відносин, спілкування, поведінки тощо) індивідів та їх груп, в яких знаходять своє виявлення всебічне і багаторівнева взаємозалежність людей;
у вузькому розумінні:
а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм;
б) відносно самостійний і стабільний цілісний момент такого організму;
в) спільна основа, “поле” перетину і накладання індивідуальних дій людей (А. Тойнбі);
г) корелят держави (громадянське суспільство);
д) корелят спільноти, утворений сумою цілеспрямованих, раціонально організованих дій і зв’язків, що не відрізняються такою глибиною, іманентністю і органічністю, як спільноти.
Як цілісність суспільство є предметом не лише соціальної філософії, а й історії та соціології. Проте, на відміну від історії, що розглядає його переважно в діахронічному зрізі та соціології, яка акцентує увагу на зрізі синхронічному, філософію визначає поєднання цих зрізів при вивченні суспільства як цілого. Однак соціологія вивчає суспільство крізь призму його соціального зрізу, соціальної реальності. Це – менш загальний і більш конкретний кут зору, який уможливлює бачення суспільства як соціальної системи, що відзначається певною організацією своїх елементів і структур.
Існує концепція відкритого і закритого суспільства. Ці терміни вперше були запропоновані А.Бергсоном і запровадженні К.Поппером для характеристики соціально-політичних систем властивих різним суспільствам на тих чи інших етапах історичного розвитку. Відкрите суспільство тулмачиться як суспільство творче і динамічне, що грунтується на ідеях ліберального плюралізму, пластичне щодо різноманітних змін і впливів, просякнуте духом індивідуальної ініціативи, раціонального осягнення світу, критики й самокритики. Протиставляються закритому суспільству як враженому стагнацією, авториторизмом, доведеним до магічних форм догматизмом, а також явищем переважанням соціально-масового над індивідуальним. Цей контрапункт є леймотивним для філософсько-істричних побудов К.Поппера. Розвиток сучасної цивілізації започаткований, на його думку “грецькою революцією” V-IV ст. до н.е. доводить переваги і перспективність суспільств відкритих щодо закритих. За сучасних умов, коли “марксистський штурм”, як зазначає К.Поппер, зазнав краху, виникли передумови для глобального історичного руху в напрямі відкритого суспільства.
До основних положень попередньої універсалістської програми цього руху він зараховує такі:
зміцнення свободи і усвідомлення відповідальності, що випливає з неї;
мир у всьому світі;
боротьба з бідністю, демографічним вибухом;
навчання ненасильству.
Концепція відкритого і закритого суспільства виражена, зокрема, і в наведених положеннях програми переходу до відкритого суспільства в планетарному масштабі, загалом відіграє конструктивну роль у тих позитивних культурно-історичних та соціально-політичних зрушеннях, що окреслюються в сучасному суспільстві. Однак потенціал цієї концепції залишається значною мірою не тільки нереалізоаним, а й навіть незапитаним унаслідок як труднощів операціоналізації її вузлових, вельми абстрактних ї естетично викладених поняттях, так і певної заідеалогізованості позицій автора.