Олександр Блок — одна з найяскравіших постатей російської літерату­ри початку XX століття. Його поезія від збірки до збірки відбиває не тільки розвиток його таланту, а й складну еволюцію особистості поета. Сам Блок називав три томи своїх віршів поетичним щоденником, «романом в сти-хах», головна тема якого — «история вочеловеченья».

Блок відчував себе нащадком величезної культурної спадщини і, як ніхто інший, відповідав за її долю, бо усвідомлював, що його батьківщи­ну чекають страшні потрясіння та випробування. Як кожен справжній поет, він не відокремлював особисте і суспільне.

У першій збірці «Стихи о Прекрасной Даме» виникають провідні образи і символи його творчості. На перший погляд, поет розповідає тільки історію свого кохання до молодої дівчини. Образ коханої чітко не визначений, ідеальний, вона уособлює «вечную женственность».

Вхожу я в темньїе храмьі, Свершаю бедньй обряд. Там жду я Прекрасной Дамь В мерцании красньх лампад. Але вже в цій збірці уважний читач помітить, як змінюється сам поет: високе і ідеальне кохання виростає в складну і трагічну земну любов.

Мь встречались с тобой на закате.

Ть веслом рассекала залив.

Я любил твое белое платье,

Утонченность мечть разлюбив.

Ни тоски, ни любви, ни обмана.

Все померкло, прошло, отошло.

Очертания белого стана.

И твое золотое весло. Цю трансформацію почуттів поет сприймає як свою зраду високому іде­алу, але для нього це важливий крок на шляху «вочеловечивания». Неви­падково наступна збірка його творів мала назву «Распутья». Земна любов примушує його звернутися до реальності, побачити у буденному високе, усвідомити свою відповідальність за свій час, за свою країну, її історію і май­бутнє. Так з образу-символу Прекрасної Дами народжується образ-символ Росії, один із найскладніших у своїй символіці і найбільш суперечливий. Росія для Блока — дружина, з якою навіки зв’язане його життя.

О, Русь моя! Жена моя! До боли

Нам ясен долгий путь! Він відповідає, як чоловік за жінку, за все, що відбувається з його бать­ківщиною. Історичні події початку XX століття не могли не викликати відчуття трагізму епохи. Він не приймає бездуховності «пьяниц с глаза-ми кроликов». Він певен, що Росія має свій історичний шлях, на якому «невозможное возможно».

Ще один провідний символ Блока — дорога. Це символ мінливості.

Опять, как в годьі золотьіе, Три стертьх треплются шлеи, И вязнут спиць расписнье В расхлябаннье колеи. И невозможное возможно, Дорога долгая легка, Когда блеснет в дали дорожной Мгновенньй взор из-под платка, Когда звенит тоской острожной Глухая песня ямщика!..

У цьому вірші дуже виразно проявляється поетична символіка Бло­ка. Початок вірша викликає асоціацію з відомим образом «трійки» з пое­ми Гоголя «Мертві душі». За допомогою цієї асоціації поет з’єднує мину­ле і сучасне, вводить один із найважливіших для нього символів — символ дороги, шляху, яким ідуть і країна, і поет. Так виникає тема спільності долі народу і поета, Росія для нього, як «слезь первье любви». Він знає, що її чекають страшні випробування, але вірить в її історичну місію: «Не пропадешь, не сгинешь ть, И лишь забота затуманит твои прекраснье черть».

Символічні образи Олександра Блока допомагають поету встанови­ти зв’язок між минулим, сучасним, майбутнім, між внутрішнім світом, інтимним переживанням і громадським, суспільним життям, між ідеаль­ним, космічним і реальним, земним.