На початку минулого століття вчені були неймовірно зди­вовані: як далеко помандрувала одна з шотландських народ­них пісень — вона прижилася на Україні і стала тут народ­ною, широко знаною під назвою «їхав козак за Дунай». Але коли дослідники глибше проаналізували цю загадку, то вияви­ли зовсім інший факт. З’ясувалося, що «їхав козак за Дунай» народилася-таки на Україні, а залетіла аж до Шотландії, став­ши там народною. І — не тільки до Шотландії — вона звучала часто і французькою, і польською, і чеською, і болгарською, і угорською та іншими європейськими мовами. А ще з’ясувалося, що в цієї пісні є автор. Його ім’я — Семен Климовський. Щоправда, деякий час дослідники сперечалися, чи він, бува, не вигаданий, припускаючи створення легендарного образу людини, якої насправді на світі не було. Але швидко знайшлися документальні свідчення того, що Семен Климовський — не вигадана, а реальна особа. І вже згодом видатний український історик та збирач народної творчості, перший ректор Київського університету Михайло Максимович писав у передмові до книги українських народних пісень: «Сія пісня складена козаком Семеном Климовським, якому, напевно, належить і чимало інших, що лишилося невідомим, як і взагалі ми не знаємо творців народних пісень. Климовський жив близько 1724 року, написав… поему про правду і великодушність благодійників, яка зберігалась в імператорській бібліотеці… Пісня сія переходить з одного пісенника в інший зі сторонніми наростами, які ледве чи можна приписати Климовському». «їхав козак за Дунай» справді обросла численними варіантами на Україні, а про закордон то вже нічого й казати. При перекладі іншими мовами вона пристосовувалася до умов життя того чи того народу, вбираючи все те в себе, щоб шотландець, француз або чех чули з неї відлуння своєї рідної історії. Отака надзвичайно щаслива доля судилася цьому творові українського козака.

Дослідники знайшли філософський трактат Семена Кли-мовського, який він свого часу послав російському цареві Петру І. В ньому говорилося про ті несправедливості, які па­нують у державі, про те, що на кожному кроці в ній пригні­чується правда. Там же автор давав цареві конкретні поради у керівництві імперією. І найголовніша з них — «бути смирен­ним перед народом». Тобто Климовський пропонував Петрові І погамувати своє хворобливе владолюбство і прислухатися до думки народу. На той час це була справді нечувана зухвалість. Такий вчинок, як ми знаємо, дозволив собі за рік чи два до по­яви трактату Климовського гетьман Павло Полуботок, що ки­нув в обличчя сатрапові слова правди про його «благодійні» вчинки на Україні.

І ось майже ті самі слова читає Петро І у своєму палаці. Які почуття вони в нього викликали? Дослідники висловлю­ють припущення, що розгніваний цар наказав заслати зухва­лого козака подалі від людських очей кудись у глушину. Ось так і міг опинитися Климовський посеред безлюдного степу, де й поставив собі хату. А по якомусь часі біля нього почали селитися люди, й виросло село, яке сам поет називав щасли­вим, бо в ньому панували мир, спокій і злагода. Все тут трима­лося на авторитетному слові Климовського. Очевидно, на той час (а було це після 1724 року) поет ще не мав багато літ, бо за підрахунками дослідників він дожив майже до кінця XVIII століття. Точна дата його смерті невідома, невідомо й де він похований. Темрява невідомості покрила земні сліди Семена Климовського.