Позитивне знання — це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах. Позитивізм орієнтувався на емпіричне обгрунтування теорій, які б мали таку ж доказовість, як і природничо-наукові; на факти і з’ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи ті події та процеси. Оця відмова позитивіз­му давати причинні (каузальні) пояснення була його найслабшою ланкою і зазнавала згодом найбільшої критики.

Огюст Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, який тяжіє не до умоглядного, теоретизованого знання, а до знання, котре засно­ване на спостереженні й експерименті та пов’язане з ви­користанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні й характеризуються точністю, до­стовірністю, конструктивністю, об’єктивністю.

Конт уважав, що суспільствознавство має грунтуватися на фак­тах, досліджуючи соціальні явища емпірично та аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абс­трактних структур і стати «позитивним», тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми. Постійно порівнюючи науку про суспільство з природознавством, Конт називав її соціальною фізи­кою.

Учений дав назву соціології як науці, окресливши в основ­них рисах її предмет і методи. Цікаво, що спочатку О. Конт назвав нову науку “соціальною фізикою”. Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчає людські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття “соціальна фізика”, а поняття “соціологія”, автором якого є також О. Конт, стало широко вживаним. Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія).

Зміст “статики” та “динаміки” контівської соціології.

Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

1)     соціальну статику,

2)     соціальну динаміку.

Перша покликана вивчати умови існування і закони функціону­вання соціальних систем; друга — закони їхнього розвитку і зміни.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспіль­ства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так са­мо, як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його структурні елементи поза його цілісністю. У співвідношенні і вза­ємодії суспільства й особистості головним, вихідним для Конта служить перше, а не друге: не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальну природу особистості. Анатомічно розтинаючи суспільство на окремі соціальні струк­турні елементи, інститути, О. Конт особливо виділяє родину, держа­ву і релігію як те, що відіграє найважливішу роль у забезпеченні ор­ганічної єдності суспільства.

Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільно­го розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших фак­торах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, при­ріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав пер­винним — духовним, розумовим. Тому характер суспільства на кож­ному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються в Конта «станом людських розумів».

Трьом зазначеним вище ступеням розумового розвитку люд­ства — теологічній, метафізичній і позитивній — відповідають і три стадії історичного прогресу. Перша — теологічна — охоплює давні часи і раннє середньовіччя аж до XIII ст. Вона характеризу­ється пануванням релігійного світогляду, військово-авторитарними політичними режимами на чолі з жерцями і військовими. Друга — метафізична — охоплює XIV – XVIII ст., ця стадія називалася О. Контом як критич­на, перехідна. У духовній сфері на перший план висуваються філософи-метафізики, а в політичній — юристи, літератори, публі­цисти. На третій, вищій — позитивній — стадії, що почалася в XIX сто­літті, разом із твердженням позитивної, наукової свідомості, згідно контівській соціальній динаміці, настає розквіт промисловості, науки, цілком відходять у минуле військовий дух і мілітаристський спосіб життя, на зміну аристократії приходить соціократія, принципи побу­дови, функціонування і розвитку якої розробляються особливою при­кладною наукою, що базується на соціології, — позитивною політи­кою.

 Роль сім’ї, держави та церкви у життєдіяльності суспільства (за О.Контом).

 Анатомічно розтинаючи суспільство на окремі соціальні струк­турні елементи, інститути, О. Конт особливо виділяє родину, держа­ву і релігію як те, що відіграє найважливішу роль у забезпеченні ор­ганічної єдності суспільства. Він вважає, що саме родина, а не інди­від, складає ту найпростішу одиницю, з яких складається суспіль­ство. Людина, на його думку, з давніх-давен переважно егоїстична, хоча в її природі поряд з «егоїстично-особистісним» є й нєегоїстич-ний, «соціальний» початок. І вся історія людства в О. Конта є посту­пове подолання егоїстичних схильностей людини.

Держава, за Контом, — це охоронець суспільного порядку, ви­разник «суспільного духу», що стоїть на варті соціальної солідарно­сті й бореться проти тенденцій докорінної розбіжності ідей, почут­тів та інтересів у суспільстві. Без цього неможливий суспільний про­грес. Тому дотримання суспільного порядку, підпорядкування дер­жаві і її настановам, вважає Конт, — це священний обов’язок будь-якого члена суспільства.