В Україні лише два інститути звуться іменами хірургів-прак- тиків, назви їм дав народ — імені Амосова та імені Шалімова.

Олександра Шалімова привели до світового визнання три правила: учись протягом усього життя, працюй, не вважаючи себе найрозумнішим, і не опускай рук у разі невдачі.

Він зробив сорок тисяч операцій, а людських життів урятував у багато разів більше. Автор понад восьмисот тридцяти науко­вих праць і ста дванадцяти винаходів, академік, він створив в Україні два науково-дослідні інститути — у Харкові й Києві, ви­ховав цілу школу хірургів. Його називали богом у хірургії, а за визнанням ЮНЕСКО він став людиною планети 1998 року.

Олександр Шалімов народився в Липецькій області 1918 року і був шостою дитиною з чотирнадцяти.

До війни Олександр Шалімов, який хотів навчатися в Ленін­градському фізико-математичному інституті, але не мав коштів, щоб туди поїхати, устиг здобути дві освіти: закінчив робітфак, а потім лікувальний факультет Кубанського медичного інсти­туту. Перед останнім випускним іспитом почалася війна.

На фронт його не взяли за станом здоров’я, а призначили го­ловним лікарем Нерчинської районної лікарні Читинської об­ласті (місце заслання декабристів). Усіх лікарів звідти забрали на війну, і там, у тайзі, на кордоні з Маньчжурією, за триста кі­лометрів від залізниці, за сімсот — від найближчого обласного центру, він був єдиним лікарем на велетенський район. Кон­сультації, найрізноманітніші невідкладні й планові операції… А в коротких перервах між прийомом хворих, операціями й сном

Шалімов читав спеціальну літературу, бо знань катастрофічно не вистачало, а порадитися було ні з ким. Та вже через рік опа­нував складні операції.

Після війни йому пощастило підвищувати кваліфікацію в най- відоміших московських інститутах: Вишневського, Бакулєва, імені Скліфософського.

Шукаючи роботу, випадково потрапив до Брянська. Працю­вав пліч-о-пліч з Амосовим. Спочатку, звісно, було змагання: у кого вийде краще. Потім почали переймати досвід один в од­ного, допомагати. У результаті лікарня в Брянську стала однією з найкращих. Через кілька років доля звела колег уже в Києві. Кожен спеціалізуватиметься у своїй галузі.

Олександр Олексійович миттєво запам’ятовував усі нові види оперативних утручань й одразу ж їх запроваджував, удоскона­лював. Від застосування методики Шалімова в одному лише виді операцій смертність знизилася від 17 до 0,3 відсотка. Шалі- мову довелося науково обґрунтовувати свій метод у трьох докторських дисертаціях.

Він був людяним, душевним, з ним було цікаво: знав напа­м’ять кілька сотень віршів, усього «Євгенія Онєгіна», а від мате­рі, кубанської козачки, перейняв багато українських пісень. І незмінно дивував тим, що співав не два куплети з приспівом, як більшість із нас, а всю пісню від першого до останнього слова.

Рецепт плідної роботи за Шалімовим напрочуд простий. «Я вставав щодня на початку шостої, умивався, голився і дві години — до восьмої — сидів і читав, — розповідав академік. — О восьмій ішов на роботу, приймав хворих, оперував, а коли ви­падав час, у бібліотеці читав усе, що там є про хвороби, які я сьо­годні побачив уперше».

439 слів                                                                   За М. Кулебою