Колективізація передбачала переведення селянства від індивідуального господарства до колективного виробництва.
Причини:
- встановлення тоталітарного режиму
- Необхідність забезпечення коштів для індустріалізації
- Потрібен був механізм постачання хліба
- Можливість контролю за селянством
- Протиріччя між більшовицькою ідеологією та наявністю приватної власності.
Курс на “суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу” поклав листопадовий (1929р.) пленум ЦК ВКП(б). Колективні господарства створювались насильно, під загрозою репресій, широко використовувався досвід “воєнного комунізму”, набутий більшовиками у роки громадянської війни. Було розкуркулено 200 тис. селянських господарств.
Наприкінці 1932р. в УРСР налічувалось 70% селянських колективних господарств, що становили понад 80% посівних площ. Продуктивність праці “колективних” селян була низькою, оскільки майже весь урожай вилучався державою для хлібозаготівель.
Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селянської війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його оточення вирішили зламати опір колективізації шляхом винищення українського селянства, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і організований голодомор. Внаслідок колективізації в Україні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України непомірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого вже наприкінці 1932 р. з’явились симптоми голоду,
Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку і навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки лю¬доїдства.
Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 8 млн. осіб, а за деякими даними 10 млн. осіб.