Просвітництво – культурно-історичний термін /вперше використали Вольтер і Гердер/, що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій ХІV – ХV ст., але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням просвітників було знайти шляхом діяльності людського розуму природні принципи суспільного життя. З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відношення людей в сфері права, моралі, економіки, політики тощо. Під впливом просвітництва розпочались реформи в деяких країнах західної Європи, які сприяли створенню і розбудові громадянського суспільства.
Вважається, що Просвітництво виникло в Англії під впливом ідей Д.Локка /1632-1704 рр./, який створив вчення про державу, владу і право. Локк власне і розробив концепцію так званого громадянського суспільства, згідно з якою люди утворюють державу тому, що природний стан людини ненадійний. Мета утворення держави – збереження свободи і власності. Локк вперше висунув ідею про необхідність розподілу державної влади.
Французьке Просвітництво порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ. Велике значення мали твори Ш.Монтеск’є /1689-1755 рр./, зокрема його “Перські листи” та “Дух законів”, де він методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою. Загалом Монтеск’є висував ідею величезного значення географічного фактору /територія, клімат, родючість землі і т.п./ в розвитку суспільства. Але він не заперечував ролі способу життя, способу виробництва. Монтеск’є проголосив ідею загального миру.
Ф.Вольтер /1694-1778 рр./ в своїх творах “Кандід”, “Філософський словник” та ін. висував ідеї, спрямовані проти феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості, фанатизму, деспотії. Вольтер – рішучий прибічник рівності громадян перед законом, але треба звернути увагу на те, що він вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”, тобто вченого, розумного і справедливого царя чи імператора, але наприкінці свого життя схилився до того, що найкращим державним устроєм є республіка. Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.
Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж.Руссо /1712-1778 рр./ написав праці “Про суспільний договір”, “Еміль, або про виховання” та інші, де торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання. Критика ним наявних порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Взагалі Руссо помітно схиляється до насолоди і намагається уникнути страждань. Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Розподіл праці, який має величезне значення для прогресу, не тільки благо, але й зло, оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертався до її щирого серця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людських відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних прав.