Лютий 2013

Основні тенденції розвитку світової літератури ІІ половини ХІХ століття

Підготовка до ЗНО, Твори з зарубіжної літератури

1. Основні тенденції розвитку світової літератури ІІ половини ХІХ століття. У цей період відбувається гострий конфлікт між протилежними тенденціями. Загальний художній занепад проявляється вже у творчості письменників-натуралістів.(див. натуралізм).До 60-70 років відноситься виникнення імпресіонізму у Франції, згодом в Німеччині та інших країнах.(див. імпресіонізм). Першими власне декадентськими течіями є символізм, батьківщиною якого була Франція 70-80 рр, і естетизм, що оформився в Англії 90-х.(див. символізм)Естетизм – течія, якій притаманний культ витонченої краси. Його прибічники гуртувалися навколо журналу «Жовта книга» (1894-97), висуваючи гасло «мистецтво заради мистецтва». Метром естетизму був Оскар Уайлд. Естетсько-формалістичне мистецтво, що протиставляло себе реалізму і декларувало свою аполітичність, відображало кризу буржуазного суспільства. Ці течії визначилися до початку ХХ століття. На їхній основі згодом виникли нові, модерністські. Водночас іншим магістральним напрямом в літературі цього періоду є реалізм. (див. реалізм) Досягнення реалізму були особливо великі через те, що всередині цього напряму з*являлися нові якості, підіймалися паростки нової літератури.

2. Проблема реалізму світової літератури ІІ половини ХІХ століття. Критичний реалізм кінця ХІХ століття вступає в нову смугу свого розвитку, набуває ряд нових рис, що відрізняють його від класичного реалізму середини століття. На межі століть він завойовує провідні позиції в світовому літературному процесі. Письменники-реалісти діють у Франції (Мопассан, Франс, Роллан), Великобританії (Уеллс, Шоу, Голсуорсі),Німеччині (брати Манни, Гауптман), Скандинавських країнах (Ібсен, Андерсен-Ньоксе), США (Марк Твен, Лондон, Драйзер, О.Генрі), а також в інших країнах. Піднесенню реалізму сприяв органічний зв*язок з традиціями національного мистецтва, революційним романтизмом, співзвучним письменникам нової епохи своєю спрямованістю у майбутнє. Різко підсилюється публіцистичний бік реалістичної літератури, з*являється відкрита тенденційність у захисті своїх поглядів. Прийом об*єктивної оповіді, вдосконалений Флобером, поступається прийомові, в якому оцінка явищ, полеміка, дискусія, відкритий вияв позиції письменника є звичайними речами. Широкі узагальнення, сміливі гіпотези, звернення до досягнень науки та культури – все це риси нового реалізму. Література збагачується в жанровому відношенні: багато різновидів роману, збагачення тематики і структури новели, підйом драматургії. Відбувається процес оновлення театру, на сцену виходять важливі соціальні проблеми. Одним з провідних мотивів є викриття буржуазного суспільства. Боротьба за свободу творчої особистості художника. Історико-революційна тема. Увага, яку реалісти приділяють особистості, допомагає їм досягти успіхів у змалюванні характерів, веде до поглиблення психологізму. Багатоманітніше стають зображальні засоби людини в літературі, засоби відкриття її внутрішного світу.

3. Романтизм і неоромантизм. Неоромантизм – це умовне найменування комплексу різноманітних течій в європейській художній культурі кінця ХІХ – початку ХХ століття, що виникли передусім як реакція на позитивізм в ідеології та натуралізм в мистецтві та відродили ряд естетичних принципів романтизму – пафос особистої волі, заперечення повсякденного, культ ірраціонального, потяг до фантастики тощо. Сюди відносять французький символізм, постімпресіонізм, але здебільшого цей термін застосовують до англійської літератури, де найвизначнішим представником його є Редіард Кіплінг. Спорідненість неоромантизму з декадентами проявляється в тому, що він створює штучний світ. Неоромантики тяжіли до жанру пригодницького, авантюрного, «екзотичного» роману, основи якого заклали Майн Рід та Купер. Першим з проповіддю неоромантизма виступив Роберт Льюїс Стівенсон (1850-1894), що протиставляв мистецтво буржуазній дійсності. В пригодницьких романах «Острів скарбів» (1883),»Викрадений»(1886),»Катріона» (1893) тощо він створив захоплюючий світ, якому властиві гуманізм та демократизм. Джозеф Конрад (1857-1924) – послідовник Стівенсона присвячував свої романи морю. Редіард Кіплінг першим запровадив у літературу тип «людини дії» – солдата, чиновника, місіонера, розробляючи колоніальну тематику у незвичному плані.

4. Проблема натуралізму. Натуралізм, що склався у Франції як літературна течія і отримав широке розповсюдження в Європі і Америці в останню третину ХІХ століття, не був власне декадентською течією. Він заявляв про себе як про метод, що розвиває та поглиблює реалістичне мистецтво, був споріднений з реалізмом, позаяв вимагав від художника уважнішого, детальнішого вивчення тих сторін життя, до відображення яких він звертався, стимулював інтерес до проблем соціальної нерівності, вводив до сфери художнього зображення ряд нових тем. Натуралістичний метод є перехідним, він принципово відрізняється від реалістичного, позаяк пов*язаний з відмовою від типізації, добору та узагальнення матеріалу, з відмовою від проникнення в сутність зображуваних явищ. Натуралізм спирається на філософію та естетику позитивізму. Відмова від широких соціально-психологічних узагальнень, фотографічно точне зображення дійсності, акцентування біологічного принципу спадковості, дією якого натуралісти намагалися пояснити походження соціальної нерівності. Біологізація принижує людину. Спадковий фактор трансформується в образ грізного фатуму – божество символістів, що проявляється в раннього Гауптмана, Гамсуна. Натуралізм поступово вироджується.

Імпресіонізм у літературі. Термін «імпресіонізм» походить від французького слова «impression» – «враження». Виникнувши від початку в живопису, він розвитнувся і в літературі, здебільшого в поезії. Мистецтво художників (Е. Мане, О. Ренуар) було не відступом від реалізму, а його новаторським розвитком. Імпресіоністське мистецтво відкривало можливості для проникнення у внутрішній світ людини, виробило систему принципів його розкриття. Абсолютизація індивідуального, суб*єктивного, такого, що не потребує перевірки з допомогою об*єктивних критеріїв враження як першооснови художнього образу призводить імпресіонізм до відриву від життя.

6. Символізм як творчій метод. Символізм, що отримав широке розповіюдження не тільки у Франції, де виник, а й у Бельгії, Німеччині, має антиреалістичну спрямованість, що проявляється у прагненні підставити на місце образів, що відображають об*єктивну реальність, образи-символи, що виражають неясні відтінки суб*єктивних настроїв (Верлен), таємниче та ірраціональне життя душі або не менш таємничний «спів нескінченності», невмолиму долю (Метерлінк). У своїх естетичних настроях та в художній практиці символісти мають тісний зв*язок з філософським ідеалізмом. Кличуть до зображення потойбічного світу, відмовляючись від зображення світу реального та використовуючи для цього ірраціональні символи. Виникнувши як «крик відчаю», як протест проти ситості буржуазного існування, символізм висунув ряд самобутних та своєрідних талантів.

7. Французькалітература (основні тенденції розвитку, періодизація).

8. Творчий шлях Мопассана.

Проблема передачі кольору в художньому перекладі поетичного пейзажу

Підготовка до ЗНО

Проблема передачі кольору в художньому перекладі поетичного пейзажу є актуальною не тільки щодо окремо взятих європейських літератур. У контексті дослідження творів української лірики це набуває неабиякого значення, оскільки передати колористичні модифікації, що є вираженими за допомогою дескрипторів, у процесі перекладу досить складно. Перед перекладачем постає дилема, який дескриптор треба вжити у даному випадку. Чимало словоформ з відповідного лексичного ряду відповідає настрою пейзажу, що зображується. Отже, перекладач повинен осмислити кожне слово з його інтонаційною гамою, а потім відібрати найкращий варіант. Саме на цьому етапі починаються складнощі: дескриптор треба вжити так, щоб він, відповідаючи настрою, не суперечив контексту мови, на яку перекладається поетичний пейзаж.

У теорії перекладу існує значна кількість проблем, що вже не раз ставала об’єктом дискусіїї. Існують різноманітні думки про нюанси цього мистецтва слова. Наприклад, Ю. Абизов так розмірковував над секретами перекладу: «Можна пригадати випадок, який мав місце 20 років тому. Швидко готувався до видання роман А. Упіта «Просвіт у хмарах» в російському перекладі. Перекладали Л. Паже та російський письменник М. Задорнов. У зв’язку з тим, що виникли різноманітні проблеми, провели нараду на найвищому рівні з метою розібратися і посунути справу вперед. На цій нараді М. Задорнов, який зовсім не знав латинської мови, а тільки торкався перекладу «рукою майстра», ось таким чином декларував свою незгоду з позицією редакторів: «Вони заявляють, що не можна буквально передавати ідіоми. Скажімо, там якась жінка кричить на дітей: «Мені гроші з порожнього синього повітря не падають!» Редактори кажуть – це є буквалізм. У крайньому випадку треба поставити: «Мені гроші з неба не падають». Не бачу в цьому сенсу. Це так добре сказано: з порожнього! синього! повітря! – і починають падати монети. Або навіть паперці. Це ж так вражає. У цьому вислові – цілий живопис. Ось так і треба писати. Не замінювати живопис на будь-які сухі фразеологізми, до яких вже звикли, від яких ні серцю, ні розуму»(1, 128). Далі автор пише, що було створено навіть теорію «буквалістського» перекладу і розповідає про те, що за цією теорією художнього перекладу «робилося багато помилок і навіть втрачався звукопис.» (1, 128).

Відомо, що в практиці сучасної літератури переклад часто робиться спочатку фахівцями, які складають так званий підрядковий текст, а потім письменники, перекладачі починають створювати художні аналоги цього підрядкового перекладу. Якщо звернемося до Ю. Абизова, то знайдемо в нього таке слушне висловлювання: «Питання про будь-який текст, що можна перекласти або не можна перекласти, повинно вирішуватися не тільки з позиції долання чисто технічних, мовних труднощів, а й з точки зору його психологічного сприйняття» (1, 131).

Подивимося тепер, як змінюються дескриптори при перекладі поетичних пейзажів з української мови на російську.

Леся Українка своїми поезіями збагатила скарбницю не тільки української, але й світової художньої культури. Свідченням того слугує переклад її творів на російську мову. Проаналізуємо переклад О. Прокофьєвим твору Лесі Українки «Подорож до моря»:

Под голубым высоким небосводом

Сверкают всюду речки серебром.

То чародейка, вечная природа,

Стоцветные ковры раскинула кругом.

(5, 49) Снується краєвидів плетениця,

Розтопленим сріблом блищать річки, –

То ж матінка-натура чарівниця

Розмотує свої стобарвнії нитки.

(4, 92)

Для першого рядка перекладач не зміг знайти аналог у російській мові, тому він використав дескриптор у складі традиційної фрази. Цей факт легко пояснити. Небо є обов’язковою часткою зображення природи, тому можна використати його характеристики у будь-якому випадку. Навіть якщо немає аналогу для перекладу фрази оригіналу, можна використати уявні риси неба. Застосування кольору у даному випадку є необхідним. На жаль, переклад дескриптора «розтопленим сріблом» не достатньо передає різноманітність кольорових відтінків річки. Далі знаходимо заміщення більш яскравого дескриптора іншою фразою, яку можна назвати дескриптором-фразою, але ж вона також не повністю передає відтінки кольору, що подаються у тексті оригіналу:

Хаты вишнями закрыты,

Светлой дымкою повиты,

Тополя стоят на воле,

Говорят с ветрами в поле.

(5, 50) Там хати садками вкриті,

Срібним маревом повиті

Коло сел стоять тополі

Розмовляють з вітром в полі.

(4,93)

Проте в наступному уривку дуже вдало передаються настрій і вся кольорова гама пейзажу:

Там нивы шумят золотые,

Простор без конца и без края,

Боры вековые густые

Друг другу там тайны вверяют.

(5, 50) Хвилюють лани золотії

Здається, без краю, аж знову

Бори величезні, густії

Провадять таємну розмову.

(4,.93)

Система дескрипторів у художньому перекладі з української мови на російську може залишатися практично незмінною. На наш погляд, це пов’язано з історією розвитку української мови і культури, їхніх тісних стосунків з російською літературою та культурою. Приклад того, як система дескрипторів у процесі перекладу майже не змінюється, спостерігаємо в наступному уривку:

Ярко широкая даль розовеет

Где луч прольётся искристый,

Только лишь глянешь на запад, туман там синеет,

Вот он клубится, росистый.

(5, 51) Світлом рожевим там степ паленіє,

Промінь де ллється іскристий,

Тільки туман на заході суворо синіє,

Там заляга він росистий.

(4, 93)

Принагідно зазначимо, що такий яскравий дескриптор, як «паленіє» і пов’язаний з дескриптором «синіє» прислівник «суворо» не були відображені у перекладі. Частина колористичних визначень у поетичному пейзажі при перекладі губиться, навіть у споріднених мовах.